Навіть Тоніко Бастос, що був довгий час скромним та врівноваженим і делікатно не торкався в присутності прихильників Мундіньйо цього злополучного питання, і той перестав стримуватись, радіючи з кепських настроїв супротивників. Одного разу між ним і Капітаном відбулася сутичка. Жоану Фулженсіо довелося втрутитися, щоб не дійшло до бійки. Тоніко запропонував, коли вони пили:

— Чому б Мундіньйо не привезти замість інженера ще одну танцівницю? І клопоту менше, і друзям послуга...

Того ж вечора Капітан без попередження з'явився в будинку експортера. Мундіньйо зустрів його стримано:

— Даруйте мені, Капітане, але я не сам. У мене дівчина з Баїйї, вона прибула сьогоднішнім пароплавом. Мені хотілося б трохи відпочити від справ...

— Я заберу у вас рівно одну хвилину,— згадка про дівку, виписану з Баїйї, вивела таки Капітана з рівноваги.— Чи знаєте ви, що сказав сьогодні в барі Тоніко Бастос? Буцімто ви здатні лише на те, щоб привозити в Ільєус жінок. Жінок, і не більше... Адже інженера немає і досі...

— А що, це мені подобаєтся.— Мундіньйо розсміявся.— Але ви не хвилюйтесь...

— Як же мені не хвилюватися? Час іде, а інженера немає...

— Я заздалегідь знаю все, що ви скажете, Капітане. Ви що, маєте мене за дурня, який сидить склавши руки?

— Чому ви не звернетесь до своїх братів? Адже вони впливові люди...

— Цього я ніколи не зроблю. Та це й непотрібно. Сьогодні я послав у столицю справжній ультиматум. Заспокойтесь і пробачте за такий прийом.

— Годі вам, це я прийшов невчасно...— Капітан почув жіночі кроки в сусідній кімнаті.— І запитайте у Тоніко, кому він віддає перевагу, блондинкам чи шатенкам?

Через кілька днів надійшла телеграма від міністра, в якій вказувалось ім'я інженера і дата його від'їзду до Баїйї. Мундіньйо скликав Капітана, полковника Рібейріньйо і Доктора. «Призначено інженера Ромуло Вієйру». Капітан узяв телеграму і підвівся:

— Я втру носа Тоніко й Амансіо...

— Ми, жартуючи, виграли купу грошей...— Рібейріньйо підняв руку.— Влаштуємо з цього приводу грандіозну випивку в «Батаклані».

Мундіньйо забрав телеграму в Капітана, ще й попрохав друзів тримати в таємниці те, що їм стало відомо. Найбільшого ефекту буде досягнено тоді, коли газета вмістить повідомлення про приїзд інженера до Баїйї. Десь у глибині душі він побоювався, що губернатор знову може натиснути на міністра і той знову відступить. І лише через тиждень, коли інженер уже висадився в Баїйї і повідомив про своє прибуття наступним пароплавом до Ільєуса, Мундіньйо знову скликав своїх спільників, показав їм листи і телеграми, якими він обмінювався з Ріо,— це була виснажлива і важка битва супроти уряду штату. Він не хотів тривожити друзів, тому не вводив їх повністю у курс справ, особливо, коли це стосувалося подробиць і деталей. Але тепер, коли битву виграно, їм слід знати, чого варта ця величезна перемога.

Рібейріньйо замовив у барі «Везувій» випивку для всіх. І Капітан, до якого знову повернувся добрий настрій, виголосив тост за здоров'я «інженера Ромуло Вієйри, визволителя ільєуської бухти». Звістка про його приїзд поширилась скрізь, знову з'явилися повідомлення в газеті, і фазендейро піднеслися духом.

Рібейріньйо, Капітан і Доктор цитували окремі витяги з листів Мундіньйо. Уряд штату зробив усе, щоб завадити приїздові інженера. Він використав усю свою владу, всю силу. Навіть губернатор встряв у цю боротьбу. А хто переміг? Він, хто тримає в руках увесь штат і є головою уряду, чи Мундіньйо Фалкан, що досяг успіху, не полишаючи своєї контори в Ільєусі? Його власний авторитет одержав перемогу над авторитетом самоврядування штату. Проти цього нічого заперечити. Фазендейро, на яких це справило величезне враження, ствердно кивали головою.

Зустріч у порту була врочистою. Насіб, пізно прокинувшись, що з ним тепер часто траплялося, не зміг туди прибути. Але Ньо-Гало розповів йому про все, щойно він прийшов у бар. В порту зібралися Мундіньйо Фалкан і його друзі, фазендейро, а також чимало різних цікавих. Про цього інженера велося стільки розмов, що він уже став майже міфічною постаттю, тому й не дивним було бажання побачити його нарешті на землі ільєуській. Прибув у порт навіть фотограф, якого найняв Кловіс Коста. Він зібрав усіх докупи, накрився чорною ганчіркою, і минуло не менше ніж півгодини, перш ніж було зафіксовано груповий портрет. На жаль, цей історичний документ не зберігся: фото не вдалося, старий умів фотографувати лише в ательє.

— Коли думаєте взятися за справу?

— Одразу ж. Почнемо з попередніх розвідок. Але я маю почекати своїх помічників з необхідними приладами, вони пливуть пароплавом «Ллойд» просто з Ріо.

— Скільки часу приблизно піде на роботи?

— Зараз важко визначити. Місяців півтора-два, точно не знаю.

Інженер у свою чергу поцікавився:

— Гарний пляж. Як тут з купанням?

— Чудово.

— Але на березі щось не видно нікого...

— В Ільєусі не в моді це заняття. Ризикує лише Мундіньйо, та ще купався покійний Осмундо, дантист, котрого застрелили... Та й то рано-вранці...