Можливо, тому Тоніко в час аперитиву був у такому чудовому настрої. Він знову почав відвідувати кабаре, закохавшись у сеаранку [68] з чорними косами.

— Життя чудове...

— У вас є причина бути задоволеним — нова жінка...

Тоніко, підстригаючи нігті, спроквола процідив:

— Я справді задоволений... Роботи у бухті ні до чого не призвели, а сеаранка — дівчина з перцем...

І все ж не полковник Мануел дас Онсас примусив Насіба нарешті зважитись. Зробити вирішальний крок заставив його суддя.

— А ви, арабе, чого сумуєте?

— А що ж мені накажете ще робити?

— Зараз ще більше засумуєте. Невесела звістка для вас.

— Що трапилось? — стривожено підвівся з-за прилавка Насіб.

— Суддя, мій любий, найняв будинок у завулку Чотирьох Метеликів...

— Коли?

— Вчора ввечері...

— Для кого?

— А ви не здогадуєтесь?

Настала така тиша, що прослухувався навіть політ мухи. Шіко Молеза, повернувшись після сніданку, повідомив:

— Габрієла звеліла вам переказати, що на часинку вийде з дому.

— Чого?

— Не знаю, сеньйоре. Схоже, їй треба щось купити.

Тоніко слухав, не приховуючи іронії. Насіб запитав його:

— Ви все нагадуєте мені про весілля, ви робите це серйозно чи жартуєте? Ви справді вважаєте, що я маю одружитися з нею?

— Звичайно. Я вже казав вам: якби я був на вашому місці

— Я вже все обдумав і вирішив...

— Вирішили?

— Але є деякі перешкоди, і ви можете мені допомогти...

— Дозвольте я вас обніму... Прийміть мої привітання! Ви щасливий турок!

Після того, як вони обнялися, Насіб, все ще зніяковілий, провадив далі:

— У неї, як мені відомо, немає документів. Немає свідоцтва про народження, і вона сама не знає, коли народилася, не знає імені батька. Батьки її померли, коли вона була ще дитиною, і вона нічого не пригадує. Прізвище її дядька — Сілва, але він був братом її матері. Вона взагалі не уявляє, скільки їй років, і нічого не знає про себе. Як мені бути?

Тоніко нахилився до Насіба:

— Я ваш друг, Насібе, і допоможу вам. Про папери не турбуйтеся. Я все влаштую в нотаріальній конторі: випишу свідоцтво про народження, придумаю імена — для неї, для батька і для матері... Але при одній умові: я хочу бути дружкою на вашому весіллі...

— Вважайте, що ви вже запрошені...— Насіб одразу відчув полегшення, до нього повернувся веселий настрій, він відчув сонячне тепло, лагідний морський вітер.

Увійшов пунктуальний Жоан Фулженсіо, наближалась година відкриття крамниці «Папеларіа Модело». Тоніко гукнув:

— Знаєте новину?

— Я знаю цілий лантух новин... Яку саме ви маєте на увазі?

— Насіб одружується...

Завжди незворушний, Жоан щиро здивувався:

— Це правда, Насібе? Адже ж ви, наскільки мені відомо, не були ні з ким заручені? Хто ж ця щаслива, можна запитати?

— А як ви гадаєте?..— усміхнувся Тоніко.

— Я одружуюсь з Габрієлою,— сказав Насіб.— Я люблю її і одружуюсь з нею. Мені зовсім байдуже, як це буде сприйнято і що будуть говорити...

— А сказати можна лише одне: у вас благородне серце, і ви порядна людина. Нічого іншого ніхто сказати не може. Прийміть моє щире привітання...

Жоан Фулженсіо обняв Насіба, але погляд його був стурбованим, Насіб наполягав:

— То дайте мені пораду: ви гадаєте, що все буде гаразд?

— В таких справах, Насібе, порад не дають. Хіба є такі люди, що можуть усе передбачити? Але я бажаю вам, щоб все було гаразд, ви на це заслуговуєте. Лише...

— Що лише?

— Є квіти,— можливо, ви помітили,— які дуже гарні і пахучі, допоки ростуть у саду. Але варто поставити їх у вазу, навіть срібну, вони в'януть і гинуть.

— Чому ж вона має загинути?

Тоніко втрутився:

— Облиште, сеньйоре Жоане! Облиште ви цю поезію. Це буде найвеселіше весілля в Ільєусі.

Жоан Фулженсіо, усміхнувшись, сказав:

— Я жартую, Насібе. Щиро вітаю вас. Ваш вчинок — взірець благородства, це вчинок інтелігентної людини.

— Давайте хильнемо з такої нагоди,— запропонував Тоніко.