Дійшовши до цього місця, Мігель Хуанес вражено подивився на Хосе Френко.

— Он як! — тільки й зміг він вимовити.

— Так, пане Хуанес, читайте далі, — посміхнувся Френко. І його по-дурному відкритий рот зараз чомусь зовсім не дратував особливо уповноваженого. Навпаки, Хуанес люб’язно сказав:

— Е… закурюйте, Френко! Ось цигарки.

— Дякую, пане Хуанес.

Далі в рапорті писалося:

"Це назвисько виникло, наскільки мені відомо, цілком випадково, бо Ернан Раміро ніякого відношення до морських або військових справ не мав. Пояснювалося воно лише тим, що з самого дитинства у волоссі Ернана Раміро над чолом було сиве пасмо. В фізичному інституті Ернан Раміро займався проблемами використання атомної енергії. Крім того, він разом з своїм товаришем Анхело Альваресом розробляв проект якоїсь складної транспортної машини…"

— "Люцифер"! — вигукнув Мігель Хуанес. А Хосе Френко тільки значуще вклонився своєму начальникові.

"Переїхавши до іншого місця роботи, — повідомлялось у донесенні, — я вже не мав ніяких дальших відомостей про Ернана Раміро. Чув тільки, що в нього були якісь великі неприємності, що він був арештований. Але точно не знаю. А втім, на підставі вищезазначеного висловлюю думку, що розшукуваний Сивий Капітан і інженер Ернан Раміро — одна й та сама особа".

На цьому рапорт закінчувався.

Мігель Хуанес навіть не намагався стримати радості: нарешті, нарешті з’явилися на світ деякі відомості про загадкову особу Сивого Капітана! Тепер, вхопившись за цю нитку, можна буде збирати подальшу інформацію, яка, напевне, приведе поліцію куди слід! Не гаяти часу, негайно починати розслідування!

Особливо уповноважений знову відчув грунт під ногами. Обличчя його набуло поважного вигляду, рука пригладила скуйовджене волосся. Будемо починати! І він звернувся до свого помічника:

— Це, безумовно, дуже важливі відомості, Френко. Але вони потребують негайної перевірки. Можливо, нам пощастить дізнатись про постійне місцеперебування цього інженера…

Хосе Френко випростався з переможним виглядом:

— Вже зроблено, пане Хуанес! Я не витрачав даремно часу, пане Хуанес…

— Що? Ви встановили місцеперебування Ернана Раміро?

— Так, пане Хуанес. Він проживав раніше на вулиці Сагасти, номер вісім, третій поверх. Ось довідка з адресного бюро! Звідти й можна буде починати розшуки. А ще ж допоможуть архівні дані поліції, оскільки він свого часу був арештований… Є ниточка, пане Хуанес, а вона вже до чогось нас доведе!

Мігель Хуанес цього разу забув про рангову різницю і радісно простягнув своєму помічникові руку:

— Френко, я беру назад свої слова! Ви таки цінний працівник, вітаю вас. І… закрийте все ж таки рот, Френко!.. Я знайду спосіб відзначити вас.

— Дякую, пане Хуанес!

— На вулицю Сагасти, Френко! Я хочу особисто почати розслідування! Викликайте машину, їдьмо!

І знов Олесь сидів у кабіні керування «Люцифером», жадібно вдивляючись в рухи Сивого Капітана, який працював з приладами. Скільки їх тут! Маленькі й великі рукоятки, важелі, циферблати і покажчики, екрани, на яких спалахують і згасають зеленкуваті прямі й ламані лінії, кольорові лампочки, одні з яких горять рівним спокійним світлом, а інші лише час від часу запалюються і наче підморгують, щоб звернути на себе увагу… Це — індикатори, які сигналізують про дію тих чи інших складних механізмів і приладів, розташованих десь усередині велетенської машини, що нею так упевнено і спокійно керує Сивий Капітан. От коли б дізнатися про її таємниці, про те, як вона влаштована! Що ж, може, настане й такий час, про який Олесеві поки що лишається тільки потай мріяти.

Тим часом усе складалося якнайкраще. Коли вони з Валенто Клаудо і Мартою повернулися, Капітан уважно вислухав розповідь Валенто про долю давнього приятеля механіка, Педро Дорільї. Клаудо закінчив так:

— Я, звісно, не знаю, Капітане, можливо, що Педро Дорільї і відомо щось про вас… тільки я ніколи не чув, щоб ви згадували про нього. І тому мені все це здається якоюсь плутаниною. Ясно лише одне: Педро арештували, а Марті від цього дуже погано. Що зробити — не знаю…

Настала довга пауза. Олесь тривожно вглядався в обличчя Капітана, який щось наче обмірковував. І він знав, що так само тривожно і стурбовано дивляться на Сивого Капітана і Валенто, і Марта: що скаже, що відповість ця владна, загадкова людина, як поставиться вона до долі дівчини?.. І що буде з батьком Марти?

Нарешті Капітан заговорив:

— Ви маєте рацію, Валенто. Я ніколи досі не чув імені Педро Дорільї. Думаю, що й він нічого не знає про мене. Крім, певна річ, того, що відомо всім після нашої появи на Авеню-дель-Прадо. Очевидно, поліція цього разу схибила, вона не зможе нічого дізнатися від вашого друга. Але в тому, що він арештований, винен все ж таки я. Бо поліція шукає мене і тому арештовує кожного, на кого падає хоч найменша підозра. Я не хочу, щоб через мене страждали. І тому твого батька, Марто, визволю я сам.

— Ви?.. — радісно вихопилося в дівчини. На її щоках спалахнув яскравий рум’янець хвилювання, яке досі їй щастило приховувати.

— Так, — ствердив Сивий Капітан. — До звільнення твого батька я залишаю тебе тут, у мене. Звісно, якщо ти не заперечуєш…

— Ой, та як же я можу заперечувати! Я така вдячна вам!

— То й добре. Валенто, у вас немає більше запитань? Все ясно?

— Так, Капітане, — тамуючи радість, яка все ж таки відчувалася в його голосі, відповів Клаудо.

— Гаразд. У нас мало часу. Ми вирушаємо.