Вони так і не дізналися, чим закінчилася атака хіміків. У сусідній кімнаті пролунав гучний тріск і плач Нюрки. Гусєв з Електроником поспішили на допомогу.

Нюрка ревіла біля бочки. Перед нею, химерно перекосившись, стояв стіл із зламаною ніжкою. Зі столу впали Макарові зошити, розлилося чорнило.

— Що це ти, дочко, накоїла? — суворо запитав батько.

Дівчинка простягнула йому поморщену пластмасову ляльку:

— Он яке страхіття.

Електроник відразу помітив, що камера надсили працює.

Саме вона й зіпсувала ляльку. Він вимкнув бочку.

Нюрка завередувала:

— Не хочу такої ляльки! — і гнівно стукнула кулаком по шафі.

Шафа задеренчала й раптом розвалилася. Посипалися дошки, вішалки, білизна.

Нюрка ледве встигла відскочити.

— Що ти робиш? — закричав Гусєв і кинувся до дочки.

Схопив її, охнув від могутнього поштовху, сів на підлогу.

Нюрка стояла, наче богатир.

— Обережніше! — крикнув Гусєву Електроник і залізною рукою взяв силачку. — Ти любиш казки? — запитав він дівчинку.

— Люблю, кивнула Нюрка.

— Ходімо, я розповім тобі про прекрасну ляльку й хороброго робота, — обіцяв Електроник, підхоплюючи дівчинку. — Де твоє ліжко?..

Поклавши надсильне маля спати, Електроник повернувся. Гусєв сяк-так навів у кімнаті порядок.

— Що з нею було? — стривожено запитав він. — Ударила мене, як справжній боксер.

Електроник мовчки вказав на бочку.

— Це мине?

— Вранці устане з нормальною силою.

— Добре, що матері вдома немає, — зітхнув Гусєв і знову пішов до телевізора. — Ну, я тобі покажу, герою!

— Ви зробите помилку, — попередив Електроник. — Він сьогодні надсильна людина. Я поясню йому, як поводитися з камерою.

— Правильно, переможців не судять, — погодився батько силача.

Мабуть, найуважнішим глядачем матчу був Електроник. Він запам’ятав найдрібніші рухи хокеїста під номером тринадцять, зробив про себе розрахунки надсили і в черговій розмові з Рессі передав йому дані. Рессі зацікавився системою Гусєва й зажадав подробиць. Ні, він не був запеклим хокейним болільником, тим більше що плавав в океані незнайомої планети. Просто Рессі теж мав біоелектронну систему в деяких механізмах, й оскільки він іноді відставав від спритного кита Юпітера, то шукав різних способів збільшити свою швидкість. В кінці, як завжди, Рессі передав:

“КИТЮП МОВЧИТЬ”.

Китюпом він, заощаджуючи час та енергію, називав тепер кита Юпітера.

— Сироїго, це я, Смирнов. Можеш заглянути до мене? Треба порадитися.

— А що в тебе сталося?

— Розумієш, по телефону всього не поясниш. З моєю коровою можуть трапитися неприємності.

— Я не ветеринар. Я астрофізик — ти маєш знати, Вікторе. І до того ж зайнятий: розмірковую про потойбічні світи.

— Кинь ти ці дурниці. Тут складніше питання…

— Земні справи в даний момент мене не цікавлять.

— Ага, отак! Ну, прощавай.

— Прощавай…

Віктор Смирнов знизав плечима: ну й задавака цей астрофізик. Ніби ніхто не знає, що він пише вірші. “Потойбічні світи” — теж мені наукова проблема!..

Віктор набрав номер Вовки Королькова й почув, що той компонує надзвичайно важливий твір.

— Професоре, — переконував Смирнов, — твоє геніальне творіння не втече, а тут жива істота…

— Як не втече? Я можу забути алгоритм, — боронився Професор. — Зараз моделюю третю частину симфонії. Ось послухай…

— Оригінально, хоч і погано чути. Як називається?

— “Концерт для вертольота з оркестром”.

— Щось я не розумію тебе, творець вертольота…

— Сам ти творець корів! — образився композитор.

— Так, я — творець саме корів, — з гідністю відповідав Віктор. — Вважай, Професоре, що ти не маєш ніякого відношення до розгадки походження життя на Землі…

— І не треба! Це може зробити будь-яка електронна машина, якщо їй дати точну програму… — І Корольков кинув трубку.

Незворушний Віктор Смирнов відчув, що він хвилюється. “Що сталося? Невже їм якісь там твори дорожчі за товариша?” Був ще Макар Гусєв. Він, звичайно, не науковий консультант, але сильна й відверта людина.

— Макаре, мені терміново потрібна твоя сила!

— Моя сила всім потрібна, — прогудів Макар у трубку.

— Річ у тім, що сам я не справлюсь із своєю коровою, — повідомив його Віктор. — Вона дуже велика.

— Ти хочеш, щоб я підняв її за роги? — серйозно сказав Макар.

— Досить жартувати, Гусєв. Приходь. Ти дуже потрібний.