З цього приводу Таратар навіть трохи посперечався з Електроником, який сказав, що “Хепі-енд” справді почуває себе щасливою. А вчитель висловив уголос сумнів: чому ж тоді деякі надсучасні машини так рекламують себе, а самі бояться застаріти?

— Ви не зрозумієте, — відповів Електроник. — Ви не машина.

Таратар нічого не сказав.

Після знайомства з “фірмою щастя” урок восьмого “Б” тривав далі у класі американської школи. Вів його вчитель на ім’я Платон.

Платон — великий приземкуватий комп’ютер з телеекраном — привітався з дітьми по-англійському (на телеекрані одразу ж спалахнули сказані ним слова й іншими мовами) і попросив усіх сісти за парти.

Кожна парта була, як їхній класний “Репетитор”: з клавіатурою кнопок і мініатюрним екраном. Учні набрали на клавішах свої прізвища, і Платон миттю запам’ятав усіх.

З математики Платон запропонував дітям складне рівняння з варіантами відповідей.

Застукали клавіші, поповзла паперова стрічка з надрукованими знаками. Першим, майже не роздумуючи, розв’язав рівняння Електроник, і на його екрані засвітилися слова: “Добре зроблено. Дякую. Платон”. Такі самі написи з’явилися, пізніше і в інших учнів.

Восьмикласники виправляли помилки в англійському тексті, заповнювали порожні клітинки в таблиці хімічних елементів, розв’язували рівняння перетворень ядерних частинок.

Платон був задоволений, привітав Таратара:

— Які здібні учні.

Він зробив лише одне зауваження:

— Мені здається, що за партою номер сімнадцять не зовсім звичайний учень на прізвище Електроник. Швидкість його розв’язань не менша, ніж моя.

— Ви маєте рацію, — відповів Таратар і відрекомендував свого помічника.

— Скільки учнів ви навчаєте, Електронику? — поцікавився Платон.

— Двадцять вісім.

— Певно, можете й більше?

І він розповів про себе.

Платона навчали різні викладачі, професори й фахівці, зате він давав уроки п’яти тисячам учнів. Багато шкіл були віддалені від нього на десятки й сотні кілометрів, і він ніколи не бачив в обличчя своїх учнів, але знав їх чудово: які в кого здібності, нахили, реакція, хто більше любить математику, хто мови чи креслення, в кого більше відмінних оцінок, в кого посередніх. Часто він відгадував на великій відстані, що хтось має досить хороший настрій, розв’язуючи задачі швидше, ніж звичайно, й заохочував його привітними написами на телеекрані; пустунів та ледарів просив бути уважними, послідовними, терпляче підказував їм шляхи розв’язання задачі, проте оцінював їхню працю суворо.

Таратар запитав Платона, чи всі школи, які він обслуговує, однакові за успішністю, і той відповів, що школи ці дуже різні. Є такі школи, де кожний учень має свою електронну парту, а є школи, де лише одна парта. В більшості шкіл заняття йдуть точно за розкладом. А в деяких зібрані діти, які кинули навчання у звичайних школах, і їм знову прищеплюють смак до навчання; такі учні проводять години занять в музеях, телестудіях, бібліотеках, заводських цехах, у майстернях художників, а коли вони складають екзамен, то звертаються по допомогу до нього, Платона.

Діти з різних класів любили Платона, охоче відповідали на його запитання, іноді довіряли йому свої особисті таємниці. Одна мама запитала якось у Платона:

“Чому люди завоювали різні планети, мають у школі електричних учителів, але не можуть добитися, щоб син слухався батьків?” Платон обіцяв порозмовляти з неслухняним сином, однак при цьому порадив придбати електронного вихователя. Мама лише зітхнула у відповідь: домашній Платон не всім американцям був по кишені.

— А Електроник завжди з нами, — озвався Сергій Сироїжкін. — На уроці, вдома, на вулиці.

— Я радий, що у вас такий прекрасний учитель. Мабуть, на його уроках ідеальна дисципліна, — сказав Платон, присоромивши тих з восьмикласників, хто згадав пропущений урок.

Електроник підвівся з парти, серед тиші сказав:

— Найкращий вчитель у нашій школі — це Семен Миколайович Таратар. А я лише допомагаю йому.

Таратар зніяковів, махнув рукою, тихо промовив:

— Адже ми працюємо разом. Правда, Електронику?

Елекроник мовчав. Усі погляди були спрямовані на нього. А він стояв непорушно і, як здалося Сироїжкіну, навіть зблід.

— Ми працювали разом, — голосно відповів серед тиші Електроник. — Я більше ніколи не буду вашим помічником, Семене Миколайовичу.

Таратар хитав головою, не сприймаючи почутих слів.

— Що таке? — бурмотів він. — Що ти сказав? Я не зовсім зрозумів…

— Я сказав правду, — заявив електронний хлопчик. — Лише зараз я збагнув, що безнадійно застарів. Спасибі вам, містере Платон, за урок.

— Я шкодую, що привів вас до такого висновку, — ввічливо прогудів Платон.

Електроник швидко обернувся, вискочив з класу.