— Ану налітай! Міняю!

У відповідь йому пролунав вибух відвертого сміху. “Обмахлярили й раді. Іржуть, мов коні, — посміхнувся Сироїжкін. — Стривайте, зараз ви заплачете від розчулення”.

— Передумав!.. — кричали йому хлопчаки. — Нічого не вийде. Обміняв — як продав!..

— Міняю на ліхтарик, — холоднокровно вів далі Сироїжкін, — оцю звичайну сірникову коробку… А на додаток незвичайний фокус із сірником!

Рудий власник ліхтарика зневажливо скривив губи:

— Так уже й незвичайний! Подумаєш, не бачили ми сірника!

Хлоп’ята знову зареготали. А Сергійко дістав носову хусточку, помахав нею в повітрі й владно сказав:

— Дайте мені сірника!

Сірника йому дали.

— Весь фокус у тому, — спокійно почав пояснювати Сироїжкін, — що сірник загортається в хусточку. — Він загорнув сірника й звернувся до рудого: — Помацай. Відчуваєш? Тепер ламай.

Було чути, як сірник тріснув. Потім фокусник махнув хусточкою, і на землю упав цілий сірник. Рудий устиг вхопити його першим. Він покрутив його, підніс до очей, понюхав. Дивовижний сірник пішов по руках.

Рудий мовчки простягнув ліхтар і взяв коробку.

— Давай пояснюй! — зажадав він.

— Поясню потім, — відмахнувся Сергійко. — Зараз мені нема коли. — Він узяв інший предмет — ляльку без носа. — А ця красуня міняється разом з поясненням загадкової історії, як помирають слони й чому не знайдено жодного слонового трупа.

І хоч історія виявилася не такою вже загадковою (за хвилину всі знали, що слони, відчуваючи наближення смерті, йдуть до річки і з головою щезають у воді), торгівля винахідливого міняйла пішла дуже жваво. Як додатковий асортимент пропонувалися: секрет сирого яйця, що не б’ється у склянці, зникнення пальця на руці, рецепт чудодійних крапель, які вдесятеро збільшують сили людини, сеанси гіпнозу, задачка про космічний трикутник, замовляння від зубного болю і таке інше. Закликавши на поміч хитрість, фантазію і пам’ять, Сергійко врешті-решт повернув свої дорогоцінності, крім стертих монет, власник яких утік як тільки виміняв їх у Електроника. Але він навряд чи вгадає, якій країні вони належали.

— А фокус із сірником? — нагадав рудий хлопчак, коли Сироїжкін звично розсортував по кишенях особисте майно.

— Відійдемо вбік, — запропонував Сергій. — Це професіональний секрет.

Рудий довірливо подався слідом. За кущем Сергій зупинився і сказав йому на вухо:

— Дивак! Я поклав два сірника. Зрозумів, розтелепо? Прощавай!

І він помчав до Електроника, Нащо йому було говорити, що другого сірника заздалегідь сховав у надрізаному рубчику хусточки. Нащо було виказувати професіональний секрет!

Електроник, знову побачивши розбазарені ним предмети, так і не зрозумів, для чого потрібен обмін. І поки Сергійко шляхом складних порівнянь розтлумачував йому цінність кожної речі, що лежала в його кишені, вони спокійнісінько простували до цирку, де треба було вчасно купити один квиток. І раптом перед Сергійчиними очима майнуло знайоме блакитне плаття.

Від несподіванки він спіткнувся й мало не впав.

— Що з тобою? — спитав Електроник.

Сергійко не відповів, він застиг на місці. А та сама співачка, яка співала про кульки й сміялася над витівками Електроника, зараз пройшла мимо з байдужим виглядом, не удостоївши приятелів навіть погляду.

Спершу Сергій хотів зробити так, як роблять звичайно всі хлопчаки: забігти непомітно наперед, потім піти назустріч, привітатися й заговорити. Та вже наступної хвилини він вирішив: ні, хай краще діє Електроник. Адже йому всміхалась і аплодувала блакитна дівчинка!.. І Сергійко пояснив другові завдання: познайомитися, дізнатися ім’я й адресу.

— Тільки не забудь, — грізно попередив він, — що ти Сергій Сироїжкін. Пам’ятай клятву: щоб я зламався, коли викажу цю таємницю!

Електроник слухняно повторив заклинання і почав діяти.

Як не дивно, він скористався саме тим способом, який видався Сироїжкіну непридатним: випередив незнайомку, круто обернувся і, загородивши їй дорогу, відразу ж перейшов у наступ:

— Здрастуй. Давай познайомимося.

— Здрастуй… — Блакитна дівчинка здивовано розглядала Електронйка. — А ми, здається, знайомі… Адже це ти показував такі смішні фокуси?

— Я. Як тебе звати?

Сироїжкін, підкравшись іззаду, захоплено похитав головою: відчайдушно сміливий цей Електроник, діє точно за завданням.

— А це обов’язково знати? — Дівчинка нахилила голову.

— Обов’язково.

— Майя Свєтлова, А тебе як звати?

— Сергій Сироїжкін.

— А чому на хустці було написано “Електроник”?

Сергійко похолов; раптом Електроник проговориться?

Але той, подумавши, не розгубився:

— Це мій псевдонім. А яка твоя адреса?

Обличчя дівчинки зробилося суворим. Фокусник ставив надто дивні запитання:

— Що за цікавість? Скажи краще: ти повернув речі, які проковтнув? Це що — спритність рук чи насправді?