— Увімкни око мечохвоста, — підказує Електроник. — Він чітко розрізняє всі контури.

— Бачу. Це морський дракон, величезна змія…

Сергій замовк: в океанську глибину проникли сумні слова Громова:

“Рессі пропав. Його не загриз тигр, не розплющив слон, не зламала горила. Якось уночі його викрав невідомий емптометр…” Сироїжкін, лежачи на підлозі, розмірковував:

— Убивство оленя, змії, навіть жабеняти — це все одно вбивство…

— Згоден, — підтвердив Електроник.

— Я тільки зараз зрозумів, — мовив Сергій, — що таке просторувати.

— Що?

— Це — побачити вчасно ворога. Побачити ворога й попередити друга!.. Не відповідає Рессі?

— Не відповідає, — хрипло сказав Електроник.

“…Розумно керуючи тваринним світом, ми не тільки збережемо всі цінності природи, ми станемо багатші, — закінчував свою промову Громов, — Природа — великий художник, і людина, запозичуючи її винаходи, збудує нові чашини й прилади, опуститься в недоступні поки що глибини океану й космосу…”

— Я — Рессі, — оголосив восьмикласник, ступаючи на довгих ногах. — Я, крокуюча машина, йду по сипучих пісках Марса…

Він плюхнувся на стілець і, обхопивши сидіння руками, застрибав на дерев’яних ногах по кімнаті.

— Я почуваю, — збуджено говорив він, — кожну свою крокуючу ногу. Як вона загрузав в піску й знову ступає.

— Зажди, — спокійно промовив Електроник. — Це блискуча ідея, але ти нічого не зрозумів. Можна придумати будь-яку машину — для пісків, гір, крижаних торосів…

Проте зараз, як сказав мій учитель, важливо зовсім інше: рятувати все живе, щоб потім робити відкриття.

— Ех, ти, — дорікнув Сироїжкін, — не зміг оцінити винахід. А яж усього-на-всього хотів сказати: “Геть усі колеса!” — І сумно зітхнув: — Що, не озивається Рессі?

Електроник похитав головою.

— Алло, Астронавте, я щойно перевірив підводні маршрути в Атлантиці. Сьогодні в диспетчерів гарячий деньок: новий розклад, капітани нервують. Але все гаразд, поки що перерва. Які новини над нашою планетою, Асте? Прийом.

— Привіт, Командоре. Давно чекав тебе. Тут хлопці з Плутона, Юпітера й інших станцій бомбардують, щоб я дізнався точніше: що там за цікавий пилок знайшли на Землі? Прийом.

— Пилок, Асте? Вперше чую. Прийом.

— Ха-ха, ну й запрацювався ти! Невже страж місячнихі каменів знає більше, ніж землянин? Отже, слухай, Командоре: десь у горах відкопали кілька сот атомів якоїсь рослини, її немає в жодному електронному каталозі. Що ти на це скажеш, землянине? Прийом.

— Ображаєш, Асте. Я не простий земляний, я — глибинник. Новини до нас доходять іноді пізніше, ніж до тебе. Прийом.

— Бачу тебе, глибиннику, — вибач за такий жарт. Бачу в ілюмінаторі туманно-блакитну кулю. Он синя пляма — твій океан, Командоре. Невже ти на самому дні? Звичайно, тобі серед підводних човнів, міст, вантажопроводів не до пилку. Однак це забавна історія. Прийом.

— А може, ти заніс із свого Місяця, Асте? Прийом.

— Поки що не бачив тут ніяких пальм — самі мертві скелі. Та й на Землі я не був уже три відпустки. Відпадає, Командоре. Висунь яку-небудь дотепнішу гіпотезу, а я передам по команді хлопцям. А то виють від космічної нудьги, як вовки. Прийом.

— Гаразд, дізнаюся в аеродиспетчерів про твою марсіанську рослину й розтлумачу тобі, що коли заніс її на Землю не ти, то все одно якийсь ваш брат космонавт. Ага, я давно хотів запитати тебе, Асте: ти чув виступ професора Громова? Прийом.

— І бачив, і чув. А що, хіба є нова інформація? Прийом.

— Сподіваюсь, тепер мені не треба доводити, що електронний пес Рессі існує? Пам’ятаєш, ти не вірив, що він урятував Нектона? Прийом.

— Один — нуль на твою користь, Командоре. Хоча: не існує, а існував. Я так зрозумів, що пса викрали. Побачимо, чим закінчиться наша суперечка про марсіанський пилок. Може, я відіграюся. Прийом.

— Ця історія із собакою, чесно кажучи, не виходить мене з голови, Асте. Знайшлись якісь мастодонти, щоб присвоїти чужий винахід. Прийом.

— І мені, Командоре, шкода пса. Подумати тільки, якась там залізна штуковина, а от дивись — робить відкриття. Прийом.

— Ти знаєш, Асте, цих сонних стрільців вчасно схопили за руку. Професор правильно сказав, що могла статися ланцюгова реакція: знищення тваринного світу. Уявляєш — пустельна планета?.. Це б торкнулося океану, космосу і нас із тобою, Асте. Прийом.

— Ну, ти переборщив, Командоре. Земля змінюється на наших очах. Ліси, трави, звірі, птахи… А втім, це справа вчених. Але при чому тут я і ти, Командоре? Глибинники безмежно далекі від землі. Прийом.

— Ти не правий, старина Астронавте! Ти не оцінив значення нової теорії Громова. Вибач, розмову продовжимо пізніше: мене знову кличе Атлантика. Відбій!

…Гель Іванович Громов, переглядаючи газету, звернув увагу на замітку в розділі “Пригоди під водою”.

“Підводні викрадачі” — такий був кричущий заголовок, і професор хотів уже відкласти газету, але щось привернуло його увагу, й він почав читати із середини.