Читати долю. А що в цьому дивного? Розшифровано генетичний код, пізнано закони спадковості. Кішка народжує котенят, тигр виростає смугастим, жирафа довгошиєю. У людини дві руки і двоє очей, волосся у негра кучерявиться, у китайця виростає жорстке, як солома. Ознаки особі, усталеності і навіть колір очей запрограмовані у ниточках хромосом, і нуклеїнові кислоти, групуючись, як літери у словах, визначають розвиток організму. Все це так, усе доведено. Але відкриваються нові обрії. Російський академік Курсаков відкрив, що нуклеїнова кислота ДНК — основа генетичного апарату клітини — у кожний даний період розвитку організму заблокована на вісімдесят — дев’яносто відсотків особливими білками — гістонами, які, наче ізоляційна стрічка, закривають більшу частину нитки ДНК. Білше того, відзначає Курсаков, генетичний апарат містить у собі більше інформації, ніж це потрібно для розвитку даного організму. Цей “запас біологічних можливостей” міцно закритий і найчастіше не реалізується клітиною. Чому? — можна запитати. Можна поставити багато запитань.

До припущення про те, що поряд зі спадковою інформацією хромосоми містять інформацію майбутнього для організму, простіше кажучи, долю, залишалося зробити один крок. Крісс цей крок зробив. Спершу це була гіпотеза, одна з тих божевільних гіпотез, на які щедрий наш час. Чому не припустити, сказав собі Крісс, що у клітині поряд з розвитком особі запрограмована її доля? З тисячі різних ситуацій, які запропонує життя, людина з даним набором хромосом вибере саме такі дії, що характерні лише для неї… І чому не припустити, що разом з генетичним кодом, який проектує у майбутнє конструкцію організму, не розгортається у сувої хромосоми і доля людини з усіма її поворотами, злигоднями, щастям і болем, творчістю, кожним словом, що буде мовлене упродовж життя?.. Дивовижно? Ефемерно? Не дивовижніше, ніж запрограмовані у генетичному коді веснянки на переніссі чи розріз ваших очей.

Де було її шукати, закодовану долю? На стрічці гістонів? Чи в таємничих “запасах біологічних можливостей”? Академік Курсаков пише, що ці можливості не реалізуються. А що, коли “запаси” реалізуються по-інакшому і у новій якості?

Чотири роки, криючись і недосипаючи, компаньйони досліджували проблему. І от виготовлено футуроскоп.

Признатися, Флетчер і Крісс не знають, як відкриття далося їм до рук. Механізм розшифровки досі залишається неясним. Електронне мереживо генетичної стрічки вдалося перетворити на фотони, що дали на сітківці ока зображення. Пізніше зображення було перенесене на екран. Потрібна жива клітина з організму. У футуроскопі вона розростається до розмірів материка, на якому простежується доля людини. Можна включитися у будь-яку частку минулого чи майбутнього, пропустити перед очима життя людини з швидкістю кінематографічної стрічки. Процес вдалося озвучити.

Дивне це було відкриття, навіть страшне. Флетчер і Крісс простежили долю кількох чоловік: один загинув у автомобільній катастрофі, другого застрелив гангстер. Застрелили Уїтворта, співробітника лабораторії Кінга. Вбивство сталося на сходах, коли Уїтворт зіткнувся з грабіжником, який вийшов з квартири. Дивитися на це було страшно. Ще жахливіше було те, що злочин стався саме у ту годину і в ту хвилину, коли було провіщено футуроскопом.

— Ніколи, — сказав приголомшений Флетчер, — не дозволю собі побачити свою долю!

Крісс був уражений не менше за Флетчера.

— Але бізнес ми на цьому зробимо, — продовжував Флетчер. — Обов’язково зробимо! Неодмінно!

Бізнес вони вже почали робити. Засновано фірму. Написано оголошення. Кріссові здається, що все це трохи сквапливо. І трохи не так. Не з того вони почали. Докопатися б до основи футуроскопп. Та Флетчер квапить: “Потім, Кріссе, потім. Заробимо, відкриємо лабораторію, інститут — усе що хочеш. Нічого без грошей не зробиш…”

Годинник показує чверть на десяту вечора. “Кур’єр” у продажу з’являється о восьмій. Певно, Флетчер уже по дорозі в лабораторію. Ось і дзвінок.

— Завтра ми багатії, Кріссе! — Флетчер простягає компаньйонові паку газет. — Завтра до нас посунуть лавиною!

Проте ні завтра, ні післязавтра на Блейк-авеню ніхто не приходить. Коли Крісс позиркує на Флетчера, той каже:

— Через тиждень, Кріссе. Через п’ять днів…

На четвертий день прийшов худий студент. Компаньйони зустріли його обоє.

— Добрий день, — сказав студент і показав на оголошення: — Ваше?

— Наше, — відповів Флетчер.

— І це правда? — запитав студент.

— Що ви хочете? — відповів запитанням Флетчер.

— У мене іспити, — сказав студент. — Складу я чи не складу?

— Тисяча доларів, — сказав Флетчер. — Читали оголошення?

— У мене тільки двадцять п’ять, — признався студент. — І ті останні.

— Нічим не можемо допомогти! — відрубав Флетчер.

Крісс штовхнув його у бік.

— Але ж це почин…

— Тисяча доларів, — наполягав Флетчер.

— Джеймсе… — знову штовхнув його Крісс.

Студент стояв у очікуванні.

— Платіть, — здався Флетчер, — готівкою.

Студент витяг з кишені кілька зім’ятих папірців.

Крісс узяв у нього шматочок шкіри з плеча. Флетчер зник у лабораторії.

— Коли мені прийти? — запитав студент.

— Зараз буде готово.

У лабораторії тонко заспівав футуроскоп.

— Як ви додумалися?.. — запитав студент.

Крісс не відповів. Студент за його знаком сів у крісло.

Через хвилину до приймальні увійшов Флетчер.

— Іспити ви складете, — сказав він студентові, — якщо будете працювати. Особливо по курсу аналітичної хімії.