Жак Берж’є обережно розгорнув пакунок — і ми побачили червоноармійську книжку та партійний квиток, невідь-як збережені в умовах полону, Іванова Сергія Петровича, Сержа, як звали його французи.

Отоді-то ми засипали наших французьких друзів питаннями про радянського героя. Та, на превеликий жаль, Жак Берж’є скрушно мовив:

— Мушу засмутити радянських товаришів, але нам майже нічого не відомо про чудового Сержа. Нам лише передали його документи із скупим коментарем, що вони належать справжньому героєві. Тим, хто тут присутній, не довелося воювати в макі, хоча кожен тією чи іншою мірою допомагав Опору. Мені, скажімо, вдавалося чисто математично, знаючи кількість відправлених в усі кінці поїздів, установлювати напрямок гітлерівських військових перевезень і повідомляти про те через підпільну радіостанцію в Радянський Союз. І я тепер шкодую, що не боровся пліч-о-пліч із Сержем.

Шанобливо, з рук у руки передавали ми неоціненні документи з іржавими (може, від крові) плямами. Раптом мій погляд упав на газетний заголовок. Я був вражений:

“СІРАНО ДЕ БЕРЖЕРАК”.

Здивовано глянув на Жака Берж’є.

— Так, так! — усміхнувся він. — Сірано де Бержерак! Символ відваги і честі для багатьох учасників Опору. Його іменем називалася підпільна газета.

— Сірано де Бержерак, — повторив я, пригадуючи блискучу комедію Ростана, поставлену в Театрі імені Вахтангова.

Романтичний герой, поет із потворним обличчям, що передав слова любові тій, яку кохав, але не від самого себе, а од її обранця, котрий став другом Сірано. Вона покохала автора тих полум’яних рядків, надто пізно дізнавшись, хто він!..

Мовби вгадавши мої думки, Еме сказав:

— Якщо ви думаєте про п’єсу Ростана, то не його персонаж надихав борців Опору, а зовсім інший Сірано де Бержерак — легендарна, сповнена загадок людина, філософ, поет, який віртуозно володів шпагою. Я хочу зібрати про нього незаперечні відомості. У мене вже є документи про те, що він справді сам одержав перемогу над сотнею противників! Та головне, мабуть, у тих таємних знаннях, якими володів Сірано і які підтвердилися тільки в наш час. І це сучасник кардинала Рішельє і д’Артаньяна, уславленого в романах Дюма.

— Отже, і П’єра Ферма, — додав я.

— Ясна річ, і Рене Декарта…

— Ото б дізнатися про цю людину, ім’я якої — втілення французького патріотизму — взяла ваша підпільна газета.

— Я надішлю вам усе, що мені вдасться відкрити про Бержерака, — люб’язно пообіцяв Еме (і хай через чверть століття, але виконав свою обіцянку!). — Дуже примітною була зовнішність Сірано, що мінялася. Портрети, які надійшли до нас, написані після його військової служби. Саме при облозі Арраса він одержав шабельний удар в обличчя, від чого змінилися обриси його примітного носа, який до поранення був ще більшим. Про це, звісно, можна лише здогадуватися. Але ця обставина багато важила в житті Сірано.

У нашу розмову втрутився Жак Берж’є:

— Безперечно, Сірано де Бержерак — особа видатна і водночас загадкова. Але XVII століття багате й на інші цікаві загадки. Візьміть хоча б того ж всесильного правителя Франції, підступного і жорстокого кардинала Рішельє. Здавалося б, важко уявити похмурішу фігуру. Всі сили І незвичайний талант він віддав зміцненню абсолютизму, самодержавства, як кажуть у Росії, втілюючи у собі всю владу. Король Людовік XIII був слабким і цинічним. Я прочитаю вам його справжнього листа до губернатора Арраса. — І Берж’є відкрив блокнот із записаною в ньому цитатою. — “Вмійте викручуватися, — писав король. — Грабуйте, спритно ховаючи кінці, дійте так, як інші в своїх губерніях, ви можете все в нашій імперії, вам усе дозволено”. [1]

— Чи не цей король іменував себе “справедливим”? — спитав я.

— Саме він! — засміявся Жак Берж’є. — Кардинал Рішельє не в ім’я “справедливості” забрав у короля всю владу. Отож уявіть собі, дорогі товариші, що мене, французького комуніста, зацікавив і не вспокоює один незрозумілий вчинок кардинала, затятого ворога всіх противників гноблення. Якби він жив нині, то не було б лютішого прибічника антикомунізму. І водночас…

— Що водночас?

— Гнівний Рішельє, правитель Франції часів Людовіка XIII, гнобитель французького народу, домігся звільнення засудженого на довічне ув’язнення італійського ченця Томмазо Кампанелли, автора утопії “Місто Сонця”, першого “комуніста” Європи, надавши йому в нашій країні притулок і призначивши урядову пенсію.

— Незбагненно! — вигукнули ми.

— Дуже дивно, — згодився й Еме. — У цьому варто розібратися, як і в загадкових знаннях Сірано де Бержерака.

Прощаючись із новими французькими друзями, ми щиро подякували і за цікаву інформацію з історії Франції XVII століття; і за документи загиблого радянського воїна, які в Москві передали за призначенням.

Але стару газету часів французького Опору я зберіг. Тоді ще й не відав, що Сірано де Бержерак, який вважався неперевершеним за хоробрістю гасконцем (хоча він не був гасконцем), стане мені таким близьким. І саме йому присвячую науково-фантастичні повісті-гіпотези, які пропоную читачам. Науково-фантастичні не тому, що занадто фантастичні знання Сірано трьохсотрічної давності, — дуже неймовірними здаються події з його короткого, але бурхливого життя. Поета, філософа, пристрасного борця проти порожнечі, що клекотала навколо нього. І водночас людини, яка жагуче жадала простого людського щастя.

Змушений попередити юних читачів: оскільки мої герої — і Сірано де Бержерак, і Томмазо Кампанелла — були поетами, то їхні віршовані твори подаю в повістях в авторському перекладі. Сонети Кампанелли — з латинських оригіналів; вірпгі Сірано де Бержерака і його противників — в умовному “перекладі” автора з неіснуючих, що не дійшли до нас, оригіналів (як те робив, зокрема, і Е. Ростан).