— Раніше я навіть гадки не мав, що в таких примітивних умовах можна подорожувати до зірок, — сопів Лікар, але йому ніхто нічого не відповів.

Нарешті Координатор, підтримуваний товаришами, обережно виліз на споруджену піраміду й дотягся пальцями до ручки ручного привода.

— Мало, — сказав він. — Не вистачає п’ятьох сантиметрів. Підскочити не можу, бо все завалиться.

— Я саме тримаю в руці «Теорію швидкісних польотів», — сказав Лікар, зважуючи на долоні товстенний том. — Думаю, він буде якраз.

Координатор схопився за ручку. Йому присвічували ліхтариком. Його тінь металася по білій поверхні пластику, яким було вистелено те, що тепер обернулося на стелю. Зненацька піраміда з книжок захиталася.

— Обережно! — крикнув Фізик.

— Я не маю на що обпертися, — видихнув Координатор. — Тримайте там, до дідька!! — крикнув він.

Ручка вирвалася йому з рук, він якусь секунду балансував на горі й нарешті відновив рівновагу. Ніхто з товаришів уже не дивився вгору — взявшись за руки, вони з усіх боків підпирали тремтливу споруду з книжок, щоб вона не розсипалася.

— Тільки не лайся, бо як почнемо, то вже не зупинимось, — застеріг знизу Лікар.

Координатор знову схопився за ручку. Несподівано розлігся протяжний скрегіт, потім з глухим шумом під ногами в нього розсунулися томи. Координатор повис над ними в повітрі, однак ручка, за яку він ухопився, зробила повний оберт.

— І так далі, ще одинадцять разів, — сказав він; зістрибнувши на безладно розсипані книжки.

Через дві години люк було таки переможено. Коли він почав відкриватися, всі радісно загукали.

Відкрившись, кришка повисла на рівні половини висоти коридора й утворила щось схоже на горизонтальний поміст, по якому без особливих зусиль можна було ввійти до шлюзу.

Скафандри в пласкій стінній шафі виявились непошкодженими. Шафа тепер лежала горизонтально, і люди ступали по її дверцятах.

— Виходимо всі, чи як? — спитав Хімік.

— Спершу спробуємо відкрити зовнішній люк…

Люк був затиснутий так щільно, що, здавалось, становив одне ціле з корпусом ракети. Важелі не піддавалися, хоч на них натискали всі шестеро, плечем до плеча. Тоді спробували розхитати гвинти, смикаючи їх то в той, то в інший бік; та гвинти навіть не поворухнулися.

— Виявляється, долетіти — це ще не все, найскладніше іноді вийти, — підсумував Лікар.

— А я й не знав, що ти в нас гуморист, — буркнув крізь зуби Інженер.

Піт заливав йому очі.

Всі повсідалися на дверцятах стінної шафи.

— Я голодний, — признався Кібернетик, порушивши загальну мовчанку.

— Значить, треба щось з’їсти, — сказав Фізик і зголосився піти на склад.

— Краще на кухню. В холодильнику щось, може…

— Сам я там нічого не вдію, бо, щоб дістатися до харчів, треба перекидати з пізтонни різного мотлоху. Хто піде зі мною?

Лікар відгукнувся першим, Хімік підвівся, мить повагався. Коли їхні голови зникли за краєм відкинутої кришки люка й останній відблиск ліхтарика, який вони взяли з собою, погас, Координатор сказав приглушеним голосом:

— Я не хотів говорити цього при них. Ви більш-менш орієнтуєтеся в ситуації?

— Так, — відповів Інженер у чорний морок перед собою і, торкнувшись випростаною рукою Координаторової ноги, не відсмикнув пальців. Він відчував потребу в цьому дотику.

— Ти вважаєш, що нам не вдасться розрізати кришку?

— Чим? — запитав Інженер.

— Пальником, електричним або газовим. У нас є автоген і…

— Скажи правду: ти чув коли-небудь про автоген, який може розрізати чверть метра кераміту?

Вони хвилину помовчали. З глибини корабля, наче із залізного склепу, долинав глухий гомін.

— Ну то що? Що?! — нервово запитав Кібернетик.

Координатор й Інженер почули, як хруснули його кісточки. Кібернетик підвівся.

— Сідай, — м’яко, але рішуче наказав йому Координатор.

— Ви гадаєте, що… кришка сплавилася з корпусом?

— Не обов’язково, — відповів Інженер. — Ти взагалі розумієш, що сталося?

— Не зовсім. Ми з космічною швидкістю ввігналися в атмосферу там, де її не повинно було бути. Чому? Автомат не міг помилитися.

— Автомат не помилився. Помилилися ми, — уточнив Координатор. — Ми забули про поправку на хвіст.

— На який хвіст? Про що ти говориш?

— На газовий хвіст, який розтягує за собою кожна огорнена атмосферою планета в напрямку, протилежному її рухові. Ти не знаєш про це?

— Знаю, звичайно. Ми що, врізалися в цей хвіст? Але ж він мав бути зовсім розрідженим.