Юрб біля парадного під’їзду не очікувалося, але гарний приварок до пенсії не зашкодить.

Дружина клоуна, що проміняв манеж спершу на естраду, а там і на ранки-весілля-ювілеї, у минулому Снігуронька, Коза-Дереза, Маленька Баба-Яга, Відмінниця Настя, Карлсон і Малюк почергово («у дубль» з Елкою Потаповою, найщирішою врагинею!), Ганна Павлівна Гаврошенко вміла працювати з публікою будь-якого віку. З дітьми завжди поруч знаходяться суворі матусі, яких теж треба розважити і розкрутити на «хлопаньки»; утім, усі ми залишаємося дітьми до сивого волосся, згодні вірити і йти слідом.

Стань оригінальною. Перетвори недоліки на достоїнства. «Метр-з-кепкою»? – маленька штучка червінчик, а ціна велика. Білі овечі кучерики? – сивина не так помітна. Не потурай, а захоплюй, неси за течією. Мороч чолову, заповнюючи паузи не беканям-меканням і словами-паразитами, а жестами, поглядом, дрібними, зосередженими діями. Придивляйся тайкома, хто чого хоче і на яких умовах.

Три роки тому чоловік почав їздити довколишніми селами, влаштовуючи чорноземній «понтярі» лекції «Очевидне-неймовірне» з бонусом у вигляді гадань, провидіння, лікування фурункулів і зняття «грішного пилку». Коли Толик почав регулярно, крім гонорару і добровільних пожертвувань, привозити додому жирних курочок, мішок-другий гречки чи трилітрову банку меду, Ганна Павлівна серйозно задумалася. Гастролювати не хотілося, важка на підйом стала, але, як на теперішній час, будь-яка копійка до ладу.

Так народилася Нюрка Гаврош, ворожка і знахарка.

– Хто навчив вас ворожінню на картах?

– Життя.

– Е-е… І все?

– А якої відповіді ви очікували? Посилань на пряму лінію від Кассандри та графа Каліостро?! Ну поміркуєте самі… Запитаю я вас: «Молодий чоловіче, хто навчив вас вести передачі у прямому ефірі?», і що ви мені відповісте? Мабуть, політех закінчували чи ін’яз, а ведете ж, і непогано ведете…

Ведучий почервонів, розгубився. Проти улюбленого Нюрчиного прийому – будь-яку тему миттю перевести в лоб на співрозмовника, доброзичливо поставивши капосне питаннячко, – багато хто пасував. Головне, запитувати впевнено. Адже тут ясно: ніякої фахової освіти в нинішньої телебратії немає. Бий, Нюрко, без промаху. І ще: до оцту обов’язково потрібен цукор. Трішечки похвали, кинь сахарну кісточку – і милий дружок твій до смерті.

Лестити вміють усі.

Сварити-підколювати теж властиво більшості.

А щоб в одному флаконі… Це вам не коробка сірників, тут уміти треба.

– Так, Ганно Павлівно, я розумію вас… життя – кращий учитель…

Ні біса він не розуміє. Викручується. І це добре. Глядачі бачать, як він викручується, глядачі на її боці. А хто не бачить через щиросердну короткозорість, той чує, як ведучий з нею погоджується. Теж непогано.

– Ага, нам телефонують у студію!

Відповідаючи на цікавість басовитого громадянина з приводу наявності в «пані Гаврош» відповідних ліцензій, Нюрка дозволила собі на хвилинку розслабитися. Легко і приємно говорити правду відставному бюрократу. Усі папери були в повному порядку. Комар носа не підточить. Приватний підприємець, єдиний податок, довідка від Мінохорони здоров’я про всяк випадок – з міськвідділу культури, від Льоньки Жердеця, друга дитинства… Кабінет вона обладнала вдома, на власний смак, відвівши для цього вітальню. Таке чудове питання варто було б придумати заздалегідь, і умовити когось зі знайомих дзв’якнути в студію.

Врахуємо на майбутнє.

– А тепер, Ганно Павлівно… Ні, зачекайте, у нас ще один дзвінок! Ну, це останній, час передачі закінчується… Здрастуйте, ви в ефірі!

– Я щасливий по самісінькі гланди.

Ведучий поперхнувся. Ні, сьогодні явно був не його день.

– Назвіться, будь ласка.

– У нас мало часу. Навіщо марнувати ефір даремно? Я хочу запитати Ганну Гаврошенко, – голос, спотворений перешкодами, звучав нудно й надтріснуто, немов заговорив цоколь будинку, приреченого на знос. – Нюрко, коза-дереза драна… Ти чому не прописалася в ковені за місцем проживання?

Думаєш відділом культури відбутися?

Голос пісно хихикнув, стверджуючи задоволення від сумнівного каламбуру.

– Даремно ти так думаєш, мадам Гаврошенко. Рекомендую не тягнути, щоб уникнути…

Відбій.

Короткі гудки довбають прямий ефір.

Нюрка демонстративно знизала плечима – якийсь дотепник-самоучка викаблучується! – і нишком підморгнула ведучому. Стовбняк, мовляв, справа гарна, хлопчику мій, але час закінчувати.

Давай, пускай рекламу прокладок. Ангельських, з крильцями.

Дуже хотілося курити.

Історія з розіграшем, чи як там випадало розуміти дзвінок про «прописку в ковені», продовжилася у вівторок удень. Нюрка тільки-но відпустила клієнтку, вдову полковника Башмета, однофамільця знаменитого альтиста. Ставши жінкою суто цивільною, вдова спершу придбала запасний надгробний пам’ятник з написом золотом «Самій собі з любов’ю», встановила скарб на 30-му цвинтарі, а вже потім сильно зацікавилася майбутнім, вчащаючи до ворожок. Попередні шість ворожок вдову не влаштували: з ними не складалися розмови «за життя», здебільшого про «самій собі з любов’ю». А з Нюркою склалося, під чайок з порічковим варенням і густий кагорець, якого вдова вельми полюбляла.

Коротше кажучи, провівши цінну клієнтку до дверей і повернувшись до кабінету, Ганна Павлівна знайшла біля робочого столу якогось мерзотника. Мерзотник крутив у пальцях бубнову даму, яка хвилиною раніше уособлювала вдову, і нахабно посміхався.

Незваний гість заслуговував окремого опису. На голеній голові його красувався півнячий гребінь, ліловий із прозеленню. У лівій ніздрі теліпалось кільце, у вусі – матроська серга; такі серги при гнилому цараті вішали матросам, які вперше перетинали екватор. Нижня губа по центру була проколена лабретою – гвіздком з плоским замком, спорядженим ланцюжком. Шкіряний куртець, що тиліпався на вузьких плечах жертви пірсингу, порізали бритвою в місцях найнесподіваніших. На тлі цієї одежинки-мучениці діри на джинсах мали вигляд, можна сказати, обивательський.