Але тоді я побачив на знімку Пітера... Я зрозумів, що він у Гоґвортсі, поруч із Гаррі... готовий діяти, щойно довідається, що Темний Лорд знову набирає сили...

Петіґру хитав головою, нечутно ворушив губами і, неначе загіпнотизований, не спускав очей з Блека.

— ...я зрозумів, що він готовий завдати удару, тільки-но впевниться у своїх спільниках... готовий віддати їм останнього з Поттерів. Хто б тоді насмілився сказати, що він зрадив Лорда Волдеморта? Його б зустріли з почестями... Тому ви розумієте, що я мусив діяти. Адже я єдиний знав, що Пітер і досі живий...

Гаррі згадав, як містер Візлі ділився з дружиною: "Вартові кажуть, що він розмовляє вві сні... одні і ті ж слова... "Він у Гоґвортсі"...

— Хтось мовби запалив у моїй голові вогонь, і дементори були не в змозі його загасити... це не було радісне відчуття... це було якесь шаленство... воно давало мені силу, прояснювало думки. І ось якось увечері, коли дементори відчинили двері моєї камери, щоб подати їжу, я прослизнув повз них у подобі пса... Їм значно важче відчувати тварин, тож вони розгубилися... Я був неймовірно худий... такий худий, що зумів прослизнути крізь ґрати... У подобі пса я доплив до самого берега... далі на північ... і так аж сюди, на територію Гоґвортсу... Відтоді постійно жив у Забороненому лісі... хіба що... не втерпів і прийшов на квідич... ти, Гаррі, літаєш не гірше за батька...

Він глянув на Гаррі, і той уперше не відвів погляду.

— Повір мені, — прохрипів Блек. — Повір. Я ніколи не зраджував Джеймса і Лілі. Я б скоріше вмер, аніж їх зрадив.

І Гаррі нарешті повірив. Клубок у горлі не давав йому говорити, тож він лише кивнув.

— Ні! — Петіґру впав навколішки, ніби Гаррін кивок був йому смертним вироком. Він почав плазувати на колінах, молитовно простягаючи до Блека руки.

— Сіріусе, це ж я... Пітер... твій друг.. ти не можеш... Блек замахнувся ногою і Петіґру відсахнувся.

— Моя мантія брудна й без тебе.

— Ремусе! — запищав Петіґру, повертаючись уже до Люпина і благально припадаючи перед ним до землі. — Ти ж у це не віриш... Невже Сіріус не сказав би тобі, що вони змінили свій план?

— Ні, не сказав би, якщо він думав, що я шпигун, — відповів Люпин. — Допускаю, Сіріусе, що ти саме так і вважав, і тому нічого мені не сповістив, — кинув він мимохіть, не дивлячись на Петіґру.

— Пробач мені, Ремусе, — зітхнув Блек.

— Нічого, Гультяю, старий друже, — сказав Люпин, закочуючи рукави. — Пробач і ти, що я вважав тебе шпигуном.

— Нема за що, — тінь усмішки промайнула його виснаженим лицем і він також почав підкочувати рукави. — Уб'ємо його разом?

— Гадаю, що так, — похмуро підтвердив Люпин.

— Ви не станете... ви не можете... — мало не задихнувся Петіґру й поповз до Рона.

— Роне... хіба ж я не був тобі добрим приятелем... твоєю улюбленою тваринкою? Ти ж не дозволиш їм мене вбити... Ти ж на моєму боці, правда?

Але Рон дивився на Петіґру з невимовною відразою.

— І ти ще спав у моєму ліжку! — скривився він.

— Мій добрий хлопчику.. ласкавий володарю... — плазував перед Роном Петіґру — ти ж їм не дозволиш. .. я був твоїм пацючком... доброю тваринкою...

— Якщо з тебе й вийшов кращий пацюк, ніж людина, то тут нічим хизуватися! — хрипко вимовив Блек.

Рон, блідий від болю, відсунув від Петіґру свою поламану ногу.

Петіґру розвернувся на колінах, підповз до Герміони й ухопився за краєчок її мантії.

— Мила дівчинко... розумнице... ти... ти не дозволиш їм... порятуй мене...

Герміона висмикнула мантію з його чіпких пальців і ошелешено позадкувала до стіни.

Петіґру тіпало мов у пропасниці, він повільно повернув голову до Гаррі.

— Гаррі... Гаррі... ти страшенно схожий на свого батька... як дві краплі води...

— ЯК ТИ СМІЄШ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ГАРРІ? — заревів Блек. — ЯК СМІЄШ ДИВИТИСЯ ЙОМУ В ОЧІ? ЯК СМІЄШ ГОВОРИТИ ПЕРЕД НИМ ПРО ДЖЕЙМСА?

— Гаррі, — прошепотів Петіґру, колінкуючи до нього і простягаючи руки, — Гаррі, Джеймс не став би мене вбивати... Він зрозумів би, Гаррі... він би мене пощадив...

Блек з Люпином схопили Петіґру за плечі й повалили горілиць на підлогу Він, лежачи, дивився на них і трусився з жаху.

— Ти продав Лілі і Джеймса Волдемортові! — Блека так само били дрижаки. — Чи ти це заперечуєш?

Петіґру заридав. Це було нестерпне видовище — він скидався на лисіючого малюка-переростка, що зіщулився на підлозі.

— Сіріусе, Сіріусе, а що ж я міг зробити? Темний Лорд... ти собі не уявляєш... у нього така неймовірна зброя... Я злякався, Сіріусе, я ж ніколи не був таким сміливцем, як ти, Ремус чи Джеймс. Я ніколи не думав, що так станеться... Мене змусив Той-Кого-Не-Можна-Називати...