Шрифт:
— Що? — здивувався Гаррі. — Нікого там не було!
— Я не повірив своїм очам, — вів далі Люпин, крокуючи кімнатою й не звертаючи уваги на Гарріні слова. — Я навіть подумав, що з картою щось сталося. Як він міг опинитися з вами?
— З нами нікого не було! — вигукнув Гаррі.
— І тут я помітив ще одну цяточку. Вона стрімко наближалася до вас і була підписана Сіріус Блек... Я бачив, як ви зіткнулися, і як вона затягла двох із вас під Войовничу Вербу..
— Одного з нас! — сердито озвався Рон.
— Ні, Роне. Двох.
Люпин раптом зупинився і вп'явся очима в Рона.
— Чи не міг би я глянути на твого пацюка? — спокійно запитав він.
— Що? — перепитав Рон. — А до чого тут Скеберс?
— До всього, — відповів Люпин. — Будь ласка, можу я на нього поглянути?
Повагавшись, Рон запхав руку в кишеню, і на світ з'явився Скеберс, — він шалено звивався, аж Рон мусив ухопити його за довгий лисий хвіст. Криволапик настовбурчився на Блекових колінах і стиха зашипів.
Люпин підійшов до Рона. Затамувавши віддих, він пильно розглядав Скеберса.
— Ну що? — знову спитав Рон, перелякано притискаючи Скеберса до грудей. — До чого тут мій пацюк?
— Це не пацюк, — раптом процідив Сіріус Блек.
— Як це?.. Звичайно ж, пацюк...
— Ні, не пацюк, — спокійно підтвердив Люпин. — Це чарівник.
— Анімаг, — додав Блек, — а звати його Пітер Петіґру.
— РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ —
Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг
Минуло кілька секунд, поки вони збагнули всю абсурдність такого твердження.
— Ви просто божевільні! — озвався Рон, висловивши те, про що думав і Гаррі.
— Це нісенітниці! — кволо вимовила Герміона.
— Пітер Петіґру мертвий! — вигукнув Гаррі. — Дванадцять років тому він його вбив! — Гаррі вказав на Блека, чиє обличчя спотворила гримаса.
— Я хотів, — прохрипів той, вишкіривши жовті зуби, — але крихітка Петіґру мене перехитрив... Але тепер йому це не вдасться!
І Блек кинувся на Скеберса. Криволапик полетів на підлогу, Рон заверещав з болю: Блек навалився на його зламану ногу.
— Сіріусе, НЕ ТРЕБА! — крикнув Люпин, хапаючи Блека й відтягаючи його від Рона, — ЗАЧЕКАЙ! Так робити не можна... Їм треба все пояснити...
— Пояснимо пізніше! — гаркнув Блек, відштовхуючи Люпина. Він відчайдушно перебирав пальцями у намаганні дістати Скеберса, що верещав, як порося, дряпаючи Ронові обличчя й шию.
— Вони... мають... право... знати... все! — задихано вигукував Люпин, повиснувши на Блекові. — Це було Ронове звірятко! У цій історії навіть я не все розумію! А Гаррі... ти мусиш розповісти Гаррі правду, Сіріусе!
Блек утихомирився, але його запалі очі невідривно стежили за Скеберсом, котрого стискав Рон своїми подряпаними й закривавленими руками.
— Ну, гаразд, — погодився Блек, і далі не зводячи очей з пацюка. — Розповідай їм усе, що хочеш. Але швиденько, Ремусе. Я хочу, нарешті, й справді вчинити вбивство, за яке, власне, й сидів у Азкабані.
— Ви якісь... два психи, — тремтячим голосом озвався Рон, озираючись за підтримкою Гаррі й Герміони. — 3 мене досить. Я піду.
Він спробував стати на здорову ногу, але Люпин знову підняв чарівну паличку і скерував її на Скеберса.
— Ти мусиш мене вислухати, Роне, — спокійно мовив Люпин. — Лише міцніше тримай Пітера.
— ЦЕ НЕ ПІТЕР, ЦЕ СКЕБЕРС! — закричав Рон. Він спробував запхнути пацюка в кишеню, але Скеберс так відчайдушно пручався, що Рон захитався і втратив рівновагу. Гаррі його підхопив і легенько підштовхнув до ліжка.
— Були свідки, що бачили, як Петіґру загинув, — сказав Гаррі, повернувшись до Люпина. — Там була повна вулиця людей...
— Вони бачили зовсім не те, що їм пізніше здавалося! — заволав диким голосом Блек, що й далі спостерігав, як Скеберс звивається в Ронових руках.
— Усі вважали, що то Сіріус убив Пітера, — кивнув головою Люпин. — Я й сам у це вірив... аж доки побачив сьогодні карту. Бо Карта мародера ніколи не бреше... Гаррі, Пітер живий. Його тримає Рон.
Гаррі з Роном переглянулися й дійшли мовчазної згоди: Блек з Люпином з'їхали з глузду. Їхня розповідь — цілковите безглуздя. Як Скеберс може бути Пітером Петіґру? Зрештою, після Азкабану можна молоти ще й не таке, але чому Блекові підспівує Люпин?
Тут озвалася Герміона. Голос її тремтів, але вона говорила заспокійливо, мовби закликаючи Люпина до розважливості: