Шрифт:
— Так, Тревілю, так, — задумливо мовив король. — Повірте, мені дуже прикро бачити, що Франція розділена на два табори, що у королівства дві голови; але незабаром цьому має настати кінець, Тревілю, так, скоро настане цьому кінець… То ви кажете, гвардійці зачепили мушкетерів?
— Я кажу: цілком можливо, що події розвивалися саме так, але я не можу твердити це напевно, ваша величносте. Ви знаєте, як важко дізнатися правду, не володіючи тією надзвичайною проникливістю, котра дала Людовіку Тринадцятому ім'я Справедливого…
— Ваша правда, Тревілю. Але мушкетери були не самі — з ними був якийсь хлопчина?
— Авжеж, ваша величносте, і, крім того, один з мушкетерів був поранений. Отже, троє мушкетерів короля, з яких один поранений, і хлопчик не тільки вистояли проти п'ятьох найзапекліших гвардійців пана кардинала, а й поклали чотирьох на місці.
— Та це ж перемога! — радісно вигукнув король. — Блискуча перемога!
— Так, ваша величносте, така ж блискуча, як біля моста Се [70] .
70
Йдеться про сутичку, шо сталася в 1620 році між армією Людовіка XIII та військами бунтівних феодалів, які засіли в Анжері (місто на заході Франції). З політичною метою незначному по суті успіху королівського війська було надано характеру гучної перемоги.
— Четверо, з яких один поранений і один майже хлопчик, кажете ви?
— Його навряд чи можна назвати юнаком; але він так блискуче показав себе в цьому бою, що я беру на себе сміливість рекомендувати його вашій величності.
— Як його звуть?
— Д'Артаньян, ваша величносте. Це син одного з моїх найдавніших друзів, який воював добровольцем в армії славетного батька вашої величності.
— І ви кажете, що цей юнак гідно поводився? Розкажіть мені про нього, Тревілю; адже ви знаєте, що я дуже люблю розповіді про війни та про битви.
І король Людовік XIII, гордовито підкрутивши вуса, випростався.
— Ваша величносте, — сказав Тревіль, — як я вам уже розповідав, пан Д'Артаньян — дуже молодий і, не маючи честі бути мушкетером, носить цивільне вбрання. Гвардійці пана кардинала, звернувши увагу на його молодість і, головне, на те, що він не мушкетер, запропонували йому піти геть, перш ніж вони почнуть атаку…
— Отже, ви самі добре бачите, Тревілю, — перебив король, — що гвардійці напали першими.
— Справедливо, ваша величносте: це поза всякими сумнівами. Вони зажадали, щоб Д'Артаньян пішов геть; але юнак відповів, що серцем він мушкетер, цілком відданий вашій величності, і тому лишиться з мушкетерами.
— Хоробрий юнак! — прошепотів король.
— Так, він лишився з мушкетерами, і ваша величність має в його особі дуже спритного фехтувальника, бо саме він зумів завдати Жюссакові того страхітливого удару шпагою, який так розлютив пана кардинала.
— То це він поранив Жюссака? — вигукнув король. — Він, хлопчисько? Ні, Тревілю, не може цього бути!
— Все сталося саме так, як я мав честь доповісти вашій величності.
— Але Жюссак — один з найкращих фехтувальників королівства.
— Що з того, ваша величносте! Він натрапив на ще кращого.
— Я хочу побачити цього юнака, Тревілю, я хочу неодмінно його побачити, і, якщо можна що-небудь зробити для нього, то нумо діяти.
— Коли вашій величності буде завгодно його прийняти?
— Завтра о дванадцятій, Тревілю.
— Привести його самого?
— Ні, приведіть їх до мене всіх чотирьох. Я хочу подякувати всім разом; віддані люди трапляються рідко, Тревілю, і відданість треба заохочувати.
— Рівно о дванадцятій, ваша величносте, ми будемо в Дуврі.
— Тільки з малого під'їзду, Тревілю, з малого під'їзду. Кардиналові знати про це не слід…
— Так, ваша величносте.
— Розумієте, Тревілю, закон є закон; поєдинки, зрештою все-таки заборонені.
— Але ж цю зустріч, ваша величносте, ніяк не можна вважати звичайним поєдинком. Це збройна сутичка, і найкращим доказом є те, що гвардійців кардинала було п'ятеро проти трьох мушкетерів і пана Д'Артаньяна.
— Це справедливо, — мовив король, — але однаково, Тревілю, приходьте все-таки з малого під'їзду.
Тревіль усміхнувся. Та оскільки й того, чого він досяг, було цілком досить — адже учень збунтувався проти свого навчителя, — він шанобливо вклонився і, попросивши дозволу, вийшов.
Того ж вечора трьох мушкетерів попередили про честь, яку їм було виявлено. Давно знаючи короля, вони не дуже схвилювалися; тільки Д'Артаньян з його жвавою уявою гасконця побачив у запрошенні запоруку свого майбутнього щастя і всю ніч малював собі райдужні картини. Рівно о восьмій ранку він був уже в Атоса.