Белатриса завагалася.

–  Я знаю, що він тобі вірить, але…

–  Ти думаєш, що він помиляється? Чи, може, я обвів його круг пальця? Обдурив Темного Лорда, найвеличнішого чаклуна, неперевершеного виманолога?

Белатриса нічого не відповіла, але вперше на її обличчі з'явилося збентеження. Снейп не наполягав. Він знову підняв келиха, ковтнув вина й повів далі:

–  Ти питаєш, де я був, коли Темний Лорд зазнав поразки. Я був там, де він наказав мені бути-у Гоґвортській школі чарів і чаклунства, бо він забажав, щоб я шпигував за Албусом Дамблдором. Ти знаєш, мабуть, що я пішов на ту посаду за наказом Темного Лорда?

Вона ледь помітно кивнула і вже було роззявила рота, але Снейп її випередив.

–  Ти питаєш, чому я не шукав його, коли він зник? Та

тому ж, чому не шукали його Ейвері, Якслі, Керровзи, Ґрейбек, Луціус, - він легенько вклонився Нарцисі, - та багато інших. Я повірив, що його знищено. Я цим не пишаюся, я помилявся, але так було… якби він не пробачив нам - тим, хто втратив віру тоді, то в нього зараз було б дуже мало соратників.

–  Була б я!
– пристрасно вигукнула Белатриса.
– Я стільки років відсиділа за нього в Азкабані!

–  Авжеж, це похвально, - знудженим голосом сказав Снейп.
– То нічого, що від твого перебування у в'язниці він мав мало користі. Усе одно це був шляхетний жест…

–  Жест!
– вона підскочила мов божевільна.
– Поки я терпіла дементорів, ти байдикував у Гоґвортсі у зручній ролі Дамблдорового улюбленця!

–  Не зовсім так, - спокійно заперечив Снейп.
– ти знаєш, що він не довірив мені посади вчителя захисту від темних мистецтв. Думав, очевидно, що це могло б… е-е… призвести до рецидиву… спокусити мене знову взятися за старе.

–  Оце така була твоя жертва заради Темного Лорда- не викладати улюбленого предмета?-глумливо посміхнулася вона.
– Чого ж ти там залишався, Снейпе? Шпигупав за Дамблдором для хазяїна, якого вважав мертвим? ж- Ба ні;- відповів Снейп, - хоч Темний Лорд і задоволений, що я не покидав свого місця: коли він повернувся, я передав йому інформацію про Дамблдора за минулі шістнадцять років, а це корисніший дарунок до його повернення, ніж нескінченні згадки про те, як неприємно було в Азкабані…

–  Але ти залишився…

–  Так, Белатрисо залишився, - підтвердив Снейп, чи не вперше дратуючись.
– Я мав вигідну роботу, і волів мати її, ніж сидіти в Азкабані Ти знаєш, що тоді ловили смертежерів. Дамблдорове заступництво оберігало мене від в'язниці, це було дуже доречно, і я цим скористався. Повторюю: Темний Лорд не нарікав, що я залишився, тож я не розумію, чому висловлюєш невдоволення ти.

Здається, далі ти хотіла знати, - він підвищив голос, бо видно було, що Белатриса хоче його перебити, - чому я не підпустив Темного Лорда до філософського каменя. На це легко відповісти. Він не знав, чи може мені довіряти. Він, як і ти, вважав, що я перетворився з вірного смертежера на Дамблдорову маріонетку. Він був у жалюгідному стані, дуже слабкий, ділився тілом з посереднім чаклуном. Він не наважився відкритися колишньому союзникові, бо цей союзник міг його видати Дамблдорові чи міністерству. Я страшенно шкодую, що він мені не довірився. Він міг би відновити свою могутність на три роки раніше. А так я лише спостерігав, як жадібний і ниций Квірел намагайся вкрасти камінь, і мушу визнати, я зробив усе, щоб йому завадити.

Белатрисині вуста скривилися, ніби від гірких ліків.

–  Але ти не повернувся, коли він відродився, ти не помчав до нього відразу, як відчув, що пече Чорна мітка…

–  Правильно. Я повернувся на дві години пізніше. Я повернувся за наказом Дамблдора.

–  Дамблдора?…- почала вона обуреним тоном.

–  Подумай!
– знову нетерпляче сказав Снейп.
– Подумай! Зачекавши дві години, всього дві години, я здобув можливість перебувати в Гоґвортсі шпигуном! Дозволивши Дамблдорові думати, ніби я повернувся на бік Темного Лорда за його наказом, я міг передавати інформацію про Дамблдора і Орден фенікса! Зверни увагу, Белатрисо: Чорна мітка вже кілька місяців набирала сили, я знав, що він незабаром повернеться! Всі смертежери знали! Я мав час подумати про те, що робити, обміркувати свій наступний хід, зникнути, так само, як Каркароф, чи ж не так? Запевняю, незадоволення Темного Лорда через моє запізнення минуло остаточно, коли я пояснив, що залишаюся йому вірним, хоч Дамблдор і вважав мене своїм. Так, Темний Лорд думав, що я покинув його назавжди, та він помилявся.

–  А яка від тебе була користь?
– зневажливо спитала Белатриса.
– Яку це корисну інформацію ми від тебе отримали?

–  Моя інформація надходила безпосередньо Темному Лордові, - відповів Снейп.
– Якщо він не захотів з тобою ділитися…

–  Він зі мною ділиться всім!
– вибухла Белатриса.
– Він каже, що я його найвірніша, найвідданіша…

–  Он як?
– Снейпів голос видавав, що він їй не вірить.
– Він і досі так каже-після провалу в міністерстві?

–  Це не моя провина!
– почервоніла Белатриса.
– Темний Лорд у минулому довіряв мені свої найцінніші -… якби не Луціус…

–  Не смій…, не смій звинувачувати мого чоловіка!
– нещадно відрізала Нарциса, дивлячись на сестру знизу вгору.

Немає сенсу ділитися провиною, - спокійно промовив Снейп.
– Що зроблено, те зроблено.

–  Але не з тобою!-розлючено вигукнула Белатриса.
– Бо тебе, Снейпе, знову не було, коли ми всі наражалися на небезпеку!

–  Мені було наказано залишатися в тіні, - мовив Снейп.-Можливо, ти не погоджуєшся з Темним Лордом. можливо, ти гадаєш, що Дамблдор нічого б не помітив, якби я ув'язався в бій з Орденом фенікса на боці смертежерів? І… вибач… ти говорила про небезпеку, але ж ви билися з шістьма підлітками.