Шрифт:
…Плиг-плиг-плиг! Поплавок.
– «Прочая риба»?! Скільки там для «прочої» одміряно?
– Три вершки!
– Давай сантиметр! Око є! Перевертайсь, «прочая». Де тут у тебе той «плавник задньопрохідний»?.. Нема! Дивись: плавника нема! Щука од’їла! Як же тепер?
– А я не знаю!
– Викину! Іди назад у став! Плавають тут без «задньопрохідних»! А потім відповідай!
– О-о-о! Рачок! Іди, йди, йди! Ну, дивись, як там раки? Де їх вимірять?
– Два вершки! Від кінця голови до кінця хвоста!
– Давай сантиметр! Почнемо від голови.
– Та то ти з хвоста починаєш!
– Як із хвоста?! Це ж «шийка»! А на шиї й голова!
– Та то хвіст, а не шия! Сам нічого не знаєш, а лаєшся!
– Не все тобі ’дно, чи од хвоста до голови мірятиму, чи від голови до хвоста?
– Ну?!
– Вершок і сім восьмих! Іди к чорту! Пливи! Не міг на паршиву восьмушку вирости?! А теж лізе!
…Ходім додому!
Вечеряв «дядя» не «чтось-то», а тараню.
Вишневі усмішки київські
Чий Шевченко?
– Наш Шевченко!
– Ні, наш Шевченко!
– Та ні, таки наш Шевченко!
– Наш!
– Наш!
А як насправді, чий же Тарас Григорович? Наш чи їхній?
– Їхній!
Факт! Що факт, то факт, нема де правди діти – їхній…
– Який там, – вони кажуть, – Шевченко революціонер, коли він і віру, і церкву, і Бога так поважав, так славословив, так шанував!
І що ви на це скажете?
Правда!
Читайте, як він до цього всього ставився:
Храми, каплиці, і ікони,І ставники, і мірри дим,І перед образом твоїмНеутомимії поклони —За кражу, за війну, за кров,Щоб братню кров пролити, просим,А потім в дар тобі приносимЗ пожару вкрадений покров… [50]Бачите?
Пожар, небезпека, згоріти можна, загинути – раз плюнуть, а ми, незважаючи на це все, в огонь, мовляв, ліземо, щоб свиснути покров і Богові в дар принести…
50
Храми, каплиці і ікони… – цитата з поеми Т. Г. Шевченка «Кавказ».
Хіба це не любов, не самопожертва?
Хіба це не повага до релігії, до церкви?
І це ще не все…
У поемі «Іван Гус» Тарас Григорович просто кричить за автокефальну церкву:
Автодафе! Автодафе!Гуртом заревіли…«Автодафе» – це тоді так звалась автокефалія.
Можна дуже багато з Шевченкових творів таких прикладів понаводити, але гадаємо, що досить буде й тих.
Далі…
Відношення Т. Г. Шевченка до панів. Безперечно, дуже симпатичне. Та й інакше й бути не може. Сам кріпак, змалечку вихований на панській ласці, він все своє життя про панів ізгадує. Устами героїв своїх віршів він їм шану і дяку віддає…
Послухайте, з якою любов’ю Лукія («Відьма») розказує дівчатам про те, як вона пана любила:
А вона їх научала,Як на світі жити;Розказує, як і вонаКолись дівувалаІ як пана полюбила,Покриткою стала.І як стригою ходила,Близнят породила.……………………Усе, було, розказує,Але плачуть дівчата,Та христяться, жахаються,Ніби пан у хаті…Ви бачите, з якою любов’ю ставилося населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дів чата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).
Далі…
Ми вважаєм Шевченка за борця за волю. Помиляємося ми. Шевченко любив неволю. Він її навіть ідеалізував.
Пригадайте:
Заснули, мов свиня в калюжі,в своїй неволі… [51]«Свиня в калюжі»… Верх блаженства… Ми ж прекрасно всі знаємо, що ніхто так красиво себе не почуває ніколи й ніде, як свиня в калюжі…
Далі…
Помиляємося ми так само, що Шевченко ненавидів царів. Чому ми це приписали Тарасу Григоровичу, я просто не розумію. Він же ясно й недвозначно каже:
51
Заснули, мов свиня в калюжі, / в своїй неволі… – неточна цитата з вірша Т. Г. Шевченка «Ликері» («В святій неволі»).
Все їм! Все їм оддавай!
Хіба це не пошана царів та богів?
А оце, приміром:
О люди, люди, небораки,Нащо здалися вам царі… [53]Прямо благає!.. Навіщо вони вам? Дайте їх нам! Страшенно-бо любив він їх…
Наведені приклади, думаю, переконають, що Шевченко, безперечно, їхній… Панський Тарас Григорович.
52
Все на світі – не нам, / все богам та царям… – у вірші Т. Г. Шевченка: «Тим неситим очам…»: «Все на світі – не нам, / Все богам тим – царям!»
53
О люди, люди, небораки… – в однойменному вірші Т. Г. Шевченка інша пунктуація: «О люди! люди небораки!»