Шрифт:
Звалося це:
– Ах, как мы в Крыму отдохнули!
Ну, звичайно, тепер Ялта не та!
І погляди на вас, на приїжджих, не ті!
«Куди ти, – мовляв, – годишся?! От раніше! Що з тебе тепер візьмеш?!»
А в очах у кожного тубільця так і стрибає, так і миготить зажерливість…
І очі ті так і просвердлюють твою кишеню: «Чи варт з тобою хоч балакати? Скільки там у тебе є?!» А ви гадаєте, що тепер у Ялті казино нема? Нема рулетки? Нема шмендефера [67] ? Є! Все це є!
67
Шмендефер – картярська гра.
Сидить круп’є, крутить рулетку, стрибає «шарик», щасливих вишукуючи:
– Прошу дєлать ігру!..
– Ігра сдєлана!
– Двадцать три! Красная нечот! Вторая половина!
І літають довгасті лопаточки, соваються по розписаному столу, перекидають квиточки у тремтючі ручки «щасливчиків» і «нещасливчиків»…
А на «одкритій сцені» викаблучується діва з «кастаньєтами»…
Все це є!
Тільки ж!
– Ах! Єті податки! Они в гроб загонять!..
……………………………….
«Не загонять»! Очередно!
Бо ще плавають по набережній ім. Леніна такі «примірники», що дивуєшся, як їх тільки витримує «Радянська платформа»… Як у тії «платформи» букси не горять, як її осі не лопаються.
Туристи
– А ви біля чого працюєте? Професія ваша?
– Власне, докторе, нічого не роблю. Пишу. Сиджу й пишу…
– Сидите й пишете? Так! Бачите, коли ви нічого не робите, а сидите весь час і пишете, то це не те що зле відбивається на легенях ваших, а просто через таку вашу ніби роботу частина легенів не дихає як слід. Екскурсія, як по-нашому, по-докторському, кажуть, легенів ваших не повна. Сидите зігнувшись, завжди в однім положенні… Ну й, самі розумієте, частина легенів дихає як слід, на всю, а частина стискається… А час іде… Цілий рік ото так посидите – от воно та частина легенів й одвикає працювати, зморшками береться, застойні явища всілякі… Як плуг, що не працює, іржею береться… Розправити, значить, слід… Це в нас тут добре… Гори… Найкраще для таких легенів – на гору та з гори… Тоді грудна клітка роздимається, легені вщерть повітрям наповнюються, розправляються їхні закуточки найдальші, кров уся окисляється… Бадьорішаєте, веселішаєте, червонієте, молодієте… Гайда на гори! Молодцем будете!
– Спасибі, докторе!
…Гайда на гори!
– Куди це ви так радісно?
– В гори! Легені не зовсім дихають! Екскурсія неповна! Застойні явища… Кров не окисляється… Молодішати треба… Бадьорішати… Веселішати… Красивішати… До чорта сидіти! Гулять, розправлятись, сили набиратись!.. От!
– Високо ж…
– Високо? Нам, туристам, високо? Нам, туристам, нічого не високо. Нам, туристам, усе низько. Високо?! Адью-с.
А гора… гора. Як гора! «Кішкою» зветься!
Бадьоро на скелі, стежками крутими, з піснею нашою розлогою:
По цей бік гора,По той бік друга…Поміж тими крутими горамиСходила зоря…І голос лунає, лунає, лунає… Розлягається… Так… сажнів із п’ять розлягається… Вгору! Вгору!
– Ху-у-у! Хи… по той бік… гора… А високо, лиха його година візьми!
– І по цей бік друга-а-а! Ху-у-у! Сів!
Дивись! Нам, туристам, іще ж і далеко! …Ану бадьоріше! Легені на всю дихатимуть! Кров окислятиметься!.. Гайда вище!……………………………….
Ой! Чи воно там ще високо? Сів!
Ху-у-у!
Ану підводься, туристе!
О-о-ох!
Уго-о-о-ру! Ще ж і далеко в ту г-о-о-ру!
Сів!
……………………………….
Ану вставай!
Сів!
……………………………….
Ану…
Сів…
……………………………….
Сів…
……………………………….
Сів…
……………………………….
Сів…
……………………………….
Сидю…
……………………………….
Хто там? Може, яка спасенна душа внизу є? Ловіть мене, переймайте нас, туристів, бо чогось кляті ноги не хотять гори дотримуватись… Ох!
…Пошли, Господи, на дорозі не кедра вже ліванського, а хоч нашу рідну бузину, щоб хоч за що-небудь було зачепитися, бо, їй-бо, й черепків не позбирають…
…За сосну вхопивсь!
Ох!
……………………………….
І лежав на ліжку, як Ісус Христос, бо литки мов гвіздками попробивано!
Легені розправиш – ноги покарлючить… Ноги розправиш – легені покарлючить…
Туристи, одне слово!
Природа й люди
Ні, вірніше, не «природа й люди», а навпаки – «люди й природа»…
Які ото, значить, люди до кримської природи їдуть і як ота сама кримська природа на людей тих упливає й що з того впливу природного буває…
Ще в Севастополі на вокзалі…
– Ох, стомився, знаєте, до чортів!.. Голова – ну нікуди. Хоч викинь! І, знаєте, «верхушки»… І видих там і згук тупий! Температура почала оце останні місяці підноситись! Охляв, що називається, зовсім! Працездатність упала… Ледве-ледве дотяг оце до травня… Комісія просто сказала: «Їдьте! І що швидше поїдете, то краще! Поїдете, – каже, – подихаєте кримським повітрям, відпочинете, поправитесь!..» А я думаю, що навряд, щоб уже я поправивсь. Сили ні на жменьку! Та воно й не диво: сім років революції, як у казані кипів… Тепер і комісії, і підкомісії, і конференції, і наради… Чого тільки не везеш?! Як ти його везеш, так і сам не знаєш! Інерція, мабуть! Та ви подивіться на мене: хіба в 26 років такі люди бувають? Та я дід уже! Оце їду та й не вірю, що що-небудь вийде… Просто їду, щоб потім не жалкувати, що не скористав з можливості побувати в Криму. Приїду, ляжу і пролежу цілих два місяці… Ні ногою, ні рукою… Просто лежатиму… За всі сім років одлежусь! Якби тільки в таку санаторію потрапити, щоб менше того галасу, щоб без шуму, без гаму… Тільки лежати, дихати, відпочивати… А головне – лежати, лежати, лежати… Чи довго нам їхати?! Хоч би швидше! Ой, лежати! А ви так само: відпочивати? Легені?