Слід відзначити, що тепер слово "недолік", набувши значення російських "недостаток", "недочёт", утратило колишнє значення, віддавши його синоніму "нестача", й витискує з ділової, а часом і з художньої мови інші відомі слова, що з погляду мовної традиції є чіткішими відповідниками до російських "недостаток", "недочёт".

Таких слів є чимало: "хиба", "вада", "огріх", "прогріх", "похибка", "помилка", "недоробок". Чи не краще й природніше зазвучала б перша фраза, якби замість недоречного там слова "недоліки" поставити "огріхи": «У роботі рільничої бригади виявлено багато огріхів (або "хиб", "недоробок")»? На краще пішло б і в другій фразі, якби там стояло слово "хиби" (або "вади"): «Це оповідання захоплює й хвилює своїм змістом читача, але в ньому є багато стилістичних хиб (вад)».

Українська класична література й народна мова користуються словом "недолік" тільки в значенні «нестача»; для інших значень уживають наведених слів: «Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений«(В. Стефаник).

Російському слову "изъян", близькому своїм значенням до слова "недостаток", в українській мові відповідають "ґанжа" ("ґанджа") або "ґандж", де перший звук – проривний, вимовляється, як латинське «g»: «Бувають люди з природженою ґанжею» (І. Нечуй–Левицький); «У всій стайні нема коня без ґанджу» (з живих уст).

Із цих прикладів бачимо, що наша мова має досить відповідників до російських "недостаток", "недочёт", "изъян", то чи варто заміняти всіх їх одним словом "недолік"? Хоч би тільки з стилістичних міркувань, та й то нема в цьому потреби.

«У місті відчувається погана поштова обслуга», – читаємо в одній газеті, й відразу впадає в очі помилкове використання слова "обслуга", яке має інше значення, ніж те, що надала йому газета.

Обслуга – це не дія, що задовольняє чиїсь потреби, а група людей, призначених виконувати певну роботу, здебільшого в військовій справі. Російським відповідником до цього слова буде "расчёт", "прислуга", як це бачимо в такій, наприклад, фразі: «Гармату викотили на платформу, а обслуга зайняла теплушку» (В. Козаченко).

Коли треба передати дію, спрямовану на виконання якогось завдання, тоді слід удаватись до слів "обслуговування" або "обслужування".

«У постаті головного героя роману перед нами постає облік нашого сучасника», – читаємо в рецензії на художній твір і не можемо зійти з дива: про який це облік пише рецензент? Адже цей іменник, що походить від дієслів "облічувати", "облічити", має в українській мові точне значення: «Скільки ще не взято на облік самостійних груп, які боролися з окупантами, але не знали, як зв'язатися з іншими підпільниками» (Ю. Яновський); «В артілі добре організовано облік і зберігання кормів» («Колгоспник України»).

Рецензент механічно переніс в український текст російське слово, не зваживши на те, що це слово є також в українській мові, тільки з іншим значенням. У цьому не було ніякої потреби, бо українська мова має досить відповідників до російського слова "облик": "обличчя" («Таке обличчя нашого сьогоднішнього села»), "образ" («Бережучи свій національний образ…» – Б. Грінченко), застарілі "подоба" («Фабрика швидко стратила свою опрятну і празничну подобу». – І. Франко) й "лик" («Узяла на себе лик прудкого хлопчика». – Марко Вовчок).

Узявши з цих синонімів той, що найбільше підходить до змісту фрази, рецензент міг би написати: «У постаті головного героя… виникає образ нашого сучасника».

Ці два слова – "особа" й "особистість" – інколи не розрізняють і пишуть: «Особа автора виявляється і в доборі теми, і в характерних, тільки йому властивих образах», – або кажуть: «Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!»

Слово "особа" означає одну людину, індивід: «Він сам, своєю власною кругленькою особою, стояв, зігнувшись над пательнею» (М. Коцюбинський); іноді, коли мовиться про багатьох людей, це слово в множині заміняє множину інших слів – "чоловік", "душ": «На нараду прийшло багато осіб, але тих, кого хотілось бачити, й не було» (з живих уст); часом воно править за відповідник до російського слова "личность", наприклад, у вислові: «Що за підозріла особа?»

Слово "особистість" означає "індивідуальність людини", "сукупність її духовних і фізичних властивостей": «Авторську особистість не піддаватимеш остракізму, виганяючи її з вірша, де вона в нього існує на Правах ліричного героя» (Є. Гуцало).