— "Старости Гоґвортсу та їхні подальші кар'єри", — прочитав Рон уголос напис на зворотному боці обкладинки. — Як цікаво!..

— Забирайся звідси! — гаркнув Персі.

— Звісно, наш Персі дуже честолюбний, має великі плани, прагне стати міністром магії, — упівголоса сказав Рон Гаррі й Герміоні, і вони покинули Персі.

За годину вони вже підходили до книгарні "Фло-ріш і Блотс". Але виявилося, що не тільки їм треба було зайти до книгарні. Підійшовши ближче, вони здивовано побачили величезну юрбу людей, які штовхалися біля дверей, намагаючись потрапити всередину. Причина з'ясувалася, коли вони побачили напис на великому полотнищі, що висіло поміж вікнами верхнього поверху:

— Ми зможемо зустріти його! — запищала Гер-міона. — Адже це він написав майже всі необхідні нам книжки!

Натовп складався здебільшого з чарівниць віку місіс Візлі. Біля дверей стояв якийсь розгублений чаклун, примовляючи: "Спокійно, пані, прошу вас, не штовхайтеся, обережно, не скиньте книжок…"

Гаррі, Рон і Герміона насилу пропхалися до книгарні. Довжелезна черга зміїлася вглиб крамниці, де Ґільдерой Локарт підписував свої твори. Вони вхопили кожен по примірнику книжки "Балачки з Бабою-Ягою" і пробилися до решти Візлів, які стояли в черзі разом із містером та місіс Ґрейнджер.

— О, ви вже тут? Чудово! — зраділа місіс Візлі. Вона була засапана і раз по раз поправляла волосся. — Ще хвилинка, і ми побачимо його!

Невдовзі вони вже підступили до Ґільдероя Локарта, який сидів за столом серед величезних фотографій власного обличчя. Усі портрети підморгували натовпові й виблискували сліпучо-білими зубами. Сам Локарт був одягнений у мантію фіалкового кольору, що ідеально пасувала до його очей; гостроверхий чаклунський капелюх сидів на його хвилястому волоссі елегантно і стильно.

Низенький чоловічок із роздратованим виглядом витанцьовував довкола, знімаючи все великим чорним фотоапаратом, який після кожного сліпучого спалаху випускав із себе клуби пурпурового диму.

— Відійди-но звідси! — гаркнув він Ронові, вибираючи місце для ефектнішого кадру. — Це для "Щоденного віщуна".

— Велика цяця! — буркнув Рон, розтираючи ногу, на яку наступив фотограф.

Ґільдерой Локарт почув ці слова й підняв голову. Глянув на Рона, а тоді зауважив Гаррі.

Придивився пильніше. Зненацька підскочив і закричав:

— Невже це Гаррі Поттер?

Юрба розступилася, схвильовано перешіптуючись. Локарт кинувся до Гаррі, схопив його за руку и витяг наперед. Юрба гримнула оплесками. Обличчя Гаррі палало, а Локарт тиснув йому руку перед фотографом, що клацав, як навіжений, огорнувши родину Візлів хмарою густого диму.

— Гарно всміхнися, Гаррі, — сказав Локарт, вишкіривши блискучі зуби. — Ми з тобою варті, щоб потрапити на першу сторінку.

Коли він зрештою відпустив його руку, Гаррі ледве відчував свої пальці.

Він спробував крадькома вернутися до Візлів, але Локарт обійняв його за плечі й міцно пригорнув до себе.

— Пані та панове! — голосно вигукнув він, жестом попросивши уваги. — Що за неймовірна мить! Найкраща для мене нагода виголосити маленьке повідомлення, яке я давно хотів зробити!.. Коли юний Гаррі зайшов сьогодні у "Флоріш і Блотс", він просто хотів купити мою автобіографію, яку я з радістю подарую йому тепер безкоштовно, — у натовпі знову зааплодували, — але він навіть не уявляв, — вів далі Локарт, поторсавши Гаррі за плече, від чого окуляри мало не впали йому з носа, — що невдовзі отримає значно — набагато більше, ніж книжку "Я — магічний". Він та його шкільні друзі отримають, власне, справжнього магічного мене. Так, пані та панове, маю велику радість і честь оголосити, що з вересня цього року я заступаю на посаду професора із захисту від темних мистецтв Гоґвортської школи чарів і чаклунства!

Натовп шаленів оплесками та криками, а Гаррі отримав у дарунок повний комплект творів Ґільдероя Локарта. Заточуючись під їхньої вагою, він нарешті пробрався туди, де під стіною стояла Джіні поряд зі своїм новим казаном.

— Бери, — пробурмотів Гаррі, скидаючи книги в її казан. — А я собі куплю…

— Що, Поттер, закайфував? — пролунав голос, якого Гаррі не міг не впізнати.

Він випростався і перед самим носом побачив Драко Мелфоя, що, як і завжди, глузливо шкірився.

— Крутий Гаррі Поттер, — кривлявся Мелфой. — Навіть до книгарні не може зайти, щоб не знятися на першу сторінку.

— Облиш його, він цього не хотів! — крикнула Джіні. Це вперше вона заговорила на очах у Гаррі, люто поглядаючи на Мелфоя.

— Поттере, то ти вже маєш подружку! — насмішкувато протягнув Мелфой. Джіні зашарілася, а до них із цілими стосами Локартових книжок підійшли Рон та Герміона.

— А-а, це ти, — сказав Рон, дивлячись на Мелфоя так, ніби вступив черевиком у щось гидке. — Не сподівався побачити тут Гаррі, так?

— Мене більше дивує, що тут робиш ти, Візлі, — вишкірився Мелфой. — Твої старі, мабуть, голодуватимуть цілий місяць, щоб усе це оплатити.