— То тебе вже не кинуть до в’язниці? — не йняв віри Ерагон.

— Гадаю, що так, — скривився друг. — Зараз ніхто про це не думає, усі прийдуть до тями після битви. До речі, скрізь тільки й говорять про твою перемогу над Смерком! Якби не ти, нас би точно розбили.

— А де були близнюки? — раптом згадав юнак. — Я не міг їх знайти, коли вони були потрібні.

— Може, билися з ургалами деінде? — знизав плечима Мертаг. — От їм і було не до тебе.

— Щось мені не віриться, — буркнув Ерагон і, ніяковіючи, нарешті звернувся до ельфійки: — Ну, а ви із Сапфірою?

— Коли ти попередив дракона про те, що зустрів Смерка, — почала Арія, — я ще звільняла Сапфіру з поламаних обладунків. А коли ми закінчили, то було вже пізно спускатися Нескінченними Сходами… От нам і довелося розбити священний камінь, аби якнайшвидше потрапити до тебе.

— Але чому його скалки нікого не поранили? — здивувався хлопець.

— Я загальмувала вибух, — пояснила дівчина. — Інакше б він тебе вбив.

— Ви всі й так ледь не загинули, — втрутилась Анжела. — Якби не я…

— Чи довго я тут лежу? — раптом схаменувся Ерагон.

— Усього півтори доби, — відповіла знахарка. — Тобі пощастило, що я була поруч, інакше ти одужав би не так швидко. Може, десь за півроку… Якби взагалі одужав…

Скинувши ковдру, хлопець крутнувся на місці, аби поглянути на спину. Але Анжела його зупинила.

— Ерагоне, — лагідно сказала вона. — Моя сила не така, як у Арії, до того ж я лікую травами. Тому, будь ласка, не рухайся так різко.

Збентежений хлопець обережно обмацав собі боки, потім спину… Зненацька його пальці торкнулися твердого рубця, який залишився на місці рани. Відмітина, подарована йому Смерком, тяглась від правого плеча аж до лівого стегна…

— Так, це жахлива ціна за перемогу, — співчутливо сказала Арія.

— Тепер ти схожий на мене, — посміхнувся Мертаг.

Ерагона охопило сум’яття, і він заплющив очі. То що, тепер він каліка? Та раптом у його голові зринуло видіння. «Юначе, думай про те, чого варта твоя перемога, — згадав він слова Скорботного Мудреця. — Ти позбавив землю зла. Крім тебе, цього ніхто не міг би зробити. Іди до мене, Ерагоне, і почуєш відповіді на всі свої питання».

— Я прийду, — прошепотів юнак. — Я скоро прийду…

Оскільки Ерагон ще не надто добре володіє прадавньою мовою, ми подаємо його слова з певними змінами, щоб урятувати читача від жахливої граматики юнака, але слова інших героїв наведено без жодних змін.

Ай варден абр ду Шуртугалс гата ванта — Вершник-охоронець просить дозволу увійти

Айдайль — ранкова зоря

арджет — срібло

Аржетлам — срібна рука

Атра гул ай ун іліа тотр оно ун атра он о вейс сколір фра ротр! — Хай удача та щастя будуть завжди з тобою і оберігають від негараздів!

Бойтк Істалрі! — Спопелити вогнем!

брісінгр — вогонь

Вайзе хейл! — Зцілися!

вардени — охоронці

вірда — доля

вьондр — тонка рівна палиця

гарізла — світло

Гат ан рейза ду ракр! — Об'єднайтесь і покличте туман!

гедвей ігназія — сяюча долоня

Гойлот ду кніфр! — Затупити лезо!

Делой мой! — Земле, змінися!

делойс — рослина з фіолетовими квітами та зеленим листям

джиєрда — бити

Джиєрда тейра калфіс! — Переламайте їм ноги!

«Доміа абр Вірда» — «Вищість долі» (назва книги)

драс — місто

драумр копа — зважати на сновидіння

Ду Вельденварден — Ліс-охоронець

Ду Врангр Гата — Звивиста стежка