— Мокро, — чесно зізнався він.

Рон пирхнув чи то радісно, чи то зневажливо — важко було зрозуміти.

— Бо вона плакала, — зніяковіло пояснив Гаррі.

— Он воно що, — посмішка на Роновім обличчі зів'яла. — То ти так погано цілуєшся?

— Не знаю, — Гаррі над цим не замислювався і тепер відразу відчув стурбованість. — Можливо.

— Авжеж, ні, — неуважно заперечила Герміона, шкрябаючи свого листа.

— Звідки ти знаєш? — огризнувся Гаррі.

— Бо Чо останнім часом плаче постійно, — буркнула Герміона. — За обідом, у туалеті, скрізь.

— Думаю, два-три цілунки мали б її розвеселити, — вишкірився Рон.

— Роне, — зверхньо мовила Герміона, вмокаючи перо в каламар, — бездушнішого за тебе я ще не зустрічала.

— Що ти цим хочеш сказати? — обурився Рон. — Хто ж пхинькає, коли його цілують?

— Так, — трохи розпачливо додав Гаррі, — хто? Герміона глянула на хлопців жалісливо.

— Невже до вас не доходить, що зараз відчуває Чо? — запитала вона.

— Ні, — відповіли в один голос Гаррі з Роном. Герміона зітхнула й відклала перо.

— Це ж очевидно, що їй дуже сумно через смерть Седрика. Крім того, вона, мабуть, розгублена, бо їй подобався Седрик, а тепер подобається Гаррі, і Чо сама не може зрозуміти, хто з них кращий. Тепер вона почуватиметься винною, думатиме, що образила Седрикову пам'ять, цілуючись з Гаррі, а ще буде журитися, що казатимуть інші, якщо вона почне зустрічатися з Гаррі. І ще вона, мабуть, не може визначитися зі своїми почуттями до Гаррі, бо він був разом з Седриком, коли той помирав, тому ця ситуація заплутана й болюча. А крім цього, вона боїться, що її виключать з рейвенкловської квідичної команди, бо вона погано літає.

Після цих слів запанувала приголомшлива тиша, а тоді озвався Рон:

— Одна людина не може стільки всього відчувати одночасно, бо просто лусне.

— Те, що ти маєш емоції на рівні чайної ложки, ще не означає, що ми всі такі, — роздратовано огризнулася Герміона, знову беручи перо.

— Вона сама почала, — спробував виправдовуватися Гаррі. — Я нічого б... вона просто підійшла до мене... а тоді почала ридати в мене на плечі... я не знав, що робити

— Старий, та я ж тебе не звинувачую, — стривожився Рон — Треба було її заспокоїти, — глянула на Гаррі Герміона. — Ти ж так і зробив, правда?

— Ну, — промимрив Гаррі, а обличчя його недоречно розпашілося. — Я, той... поплескав її по плечі.

Герміона мала такий вигляд, ніби ледве стримувалася, щоб не закотити очі.

— Могло бути й гірше, — зітхнула вона. — То ти з нею ще зустрічатимешся?

— Мені ж доведеться, — здивувався Гаррі. — У нас же будуть зібрання ДА, ти що, забула?

— Ти знаєш, що я мала на увазі, — нетерпляче сказала Герміона.

Гаррі нічого не відповів. Герміонині слова відкрили перед ним нові обрії, і ці обрії його лякали. Спробував уявити, як вони з Чо кудись ідуть, наприклад, у Гоґсмід, і як він пробуде поряд з нею аж кілька годин. Авжеж, після того, що сталося, вона чекатиме, щоб він її кудись запросив... від цієї думки йому замлоїло в животі.

— Та нічого, — сухо додала Герміона, знову поринаючи у свій лист, — ще буде не одна нагода домовитися про зустріч.

— А що, як він не захоче домовлятися? — спитав Рон, дивлячись на Гаррі з незвично проникливим виразом обличчя.

— Не мели дурниць, — неуважно озвалася Герміона, — вона вже давно йому подобається, правда ж, Гаррі?

Він не відповів. Так, Чо подобається йому давно, але щоразу, як він уявляв себе з нею наодинці, вона була радісна, а не ридала в нього на плечі.

— А кому це ти, до речі, пишеш цілий роман? — запитав Герміону Рон, намагаючись прочитати щось на пергаменті, що вже лежав аж на підлозі. Герміона висмикнула листа в нього з-під носа.

— Вікторові.

— Крумові?

— А ти багато знаєш інших Вікторів?

Рон незадоволено промовчав. Ще яких двадцять хвилин вони сиділи мовчки. Рон дописував реферат з трансфігурації, нетерпляче пирхаючи й весь час щось викреслюючи, Герміона списала весь пергамент аж до нижнього краю, тоді акуратно його згорнула й запечатала, а Гаррі дивився у вогонь, понад усе прагнучи, щоб там з'явилася Сіріусова голова і хоч щось йому порадила про дівчат. Але вогонь, потріскуючи, згасав.

Нарешті всі червоногарячі жаринки перетворилися на попіл, і Гаррі, озирнувшись, побачив, що у вітальні не залишилося нікого, крім них.

— На добраніч, — відверто позіхнула Герміона й подалася сходами до дівчачих спалень.

— І що вона знайшла в тому Крумові? — дивувався Рон, коли вони з Гаррі піднімалися до хлопчачих спалень.

— По-перше, — замислився Гаррі, — він старший... а ще всесвітньо відомий квідичист...

— Воно то так, — набурмосився Рон, — але ж він на всіх дивиться вовком!