— Сіріусе, — пробурмотів Гаррі, не в змозі цього більше витримувати. — Чи можна тебе на два слова? Е-е... зараз?

Він зайшов до темної комори, а Сіріус пішов за ним. Без ніякого вступу Гаррі розповів хрещеному батькові в усіх подробицях про своє видіння, навіть про те, що він сам був тією змією, яка напала на містера Візлі.

Коли він зупинився, щоб набрати повітря, Сіріус запитав: — Чи ти розповів про це Дамблдорові?

— Так, — підтвердив Гаррі, — але він не пояснив, що це все означає. Він узагалі давно мені нічого не говорить.

— Я впевнений, що він сказав би, якби було чого хвилюватися, — спокійно мовив Сіріус.

— Але це ще не все, — ледь чутно проказав Гаррі. — Сіріусе, я... мені здається, я божеволію. Там, у Дамблдоровім кабінеті, перед тим, як ми всі взялися за летиключ... мені на якусь секунду здалося, ніби я змія... я відчував себе нею... коли я глянув на Дамблдора, то страшенно заболів мій шрам... Сіріусе, я хотів на нього напасти!

Гаррі бачив тільки вузеньку смужку Сіріусового обличчя, решта була в темряві.

— То були, мабуть, наслідки видіння, ось і все, — сказав Сіріус. — Ти й далі думав про сон, чи що там воно було, і...

— Та ні, — похитав головою Гаррі, — щось ніби почало рости у мене всередині, ніби там і була змія.

— Тобі треба виспатися, — твердо сказав Сіріус. — Зараз поснідаєш, тоді ляжеш спати, а після обіду разом з усіма провідаєш Артура. Гаррі, ти пережив шок, і звинувачуєш себе в тому, свідком чого став. Це ще велике щастя, що ти був таким свідком, бо інакше Артур міг би померти. Не переживай.

Він поплескав Гаррі по плечі й вийшов з комори, залишивши Гаррі самого в темряві.

Цілий ранок усі. крім Гаррі, спали. Він разом з Роном піднявся до кімнати, в якій вони жили наприкінці літа. Рон заліз у постіль і одразу заснув, а Гаррі сидів, не роздягаючись, і згорблено тулився до холодних металевих билець ліжка — спеціально обравши незручну позу, щоб не задрімати. Він боявся, що знов уві сні перетвориться на змію, а як прокинеться, то виявить, що напав на Рона, або поповзе по будинку в пошуках якоїсь іншої жертви...

Коли Рон прокинувся, Гаррі вдав, що також виспався. Доки вони обідали, з Гоґвортсу прибули їхні валізи, тож вони могли перевдягтися в маґлівський одяг, щоб поїхати до лікарні Святого Мунґо. Усі, крім Гаррі, були нестримно радісні й безперервно базікали, вдягаючи замість мантій джинси та светри. Коли прибули Тонкс і Дикозор, щоб супроводжувати їх у Лондоні, вони їх весело привітали, регочучи з Дикозорового котелка, натягнутого набакир, щоб приховати магічне око, і цілком слушно його запевняючи, що Тонкс з її коротким яскраво-рожевим волоссям приверне до себе в метро значно менше уваги.

Тонкс дуже зацікавилася Гарріним видінням нападу на містера Візлі, хоч сам Гаррі не мав ані найменшого бажання обговорювати цю тему.

— У твоїй родині часом не тече кров якихось провидців?— поцікавилася вона, сидячи поруч з ним у поїзді метро, що гуркотів до центру міста.

— Ні, — мало не образився Гаррі, згадуючи професорку Трелоні.

— Ні, — повторила задумливо Тонкс, — бо це й не було з твого боку пророцтво, правда? Тобто ти ж бачиш не майбутнє, а сучасне... химерно якось, правда? Але корисно.

Гаррі нічого не відповів. На щастя, вони зійшли на наступній станції в самому центрі Лондона, і в тій метушні, виходячи з вагона, він пропустив уперед Фреда з Джорджем. Вони тепер відділяли його від Тонкс. Ескалатором усі піднялися вгору, а Муді шкутильгав позаду, насунувши на очі капелюха й тримаючи за пазухою жилаву руку, в якій очевидно, стискав чарівну паличку. Гаррі здавалося, ніби магічне Дикозорове око невідступно за ним стежить. Намагаючись уникнути чергових розпитувань про свій сон, він запитав у Муді, де розташована лікарня Святого Мунґо.

Вони вийшли на морозне повітря й пішли широкою вулицею з безліччю крамниць, забитих людьми, що купували різдвяні дарунки. Муді підштовхнув Гаррі в спину й пошкутильгав за ним. Гаррі знав, що Дикозорове магічне око під його перекошеним капелюхом крутиться на всі боки.

— Уже недалеко, — прохрипів Муді. — Нелегко було знайти гарне приміщення для лікарні. На алеї Діаґон мало місця, а під землю, як міністерство, її не запхнеш, бо це кепсько для здоров'я. Нарешті ми знайшли тут один будинок. За задумом, хворі чарівники можуть сюди приходити, змішуючись з юрбою і нікому не впадати у вічі.