Минуло ще кілька болісних хвилин, і тут Чо згадала Амбридж. Гаррі з полегкістю вхопився за цю тему, і якийсь час вони з насолодою її лаяли, але цей сюжет був так обсмоктаний під час зустрічей ДА, що його надовго не вистачило. Знову запала мовчанка. Гаррі виразно чув чмокання за сусіднім столиком і гарячково вишукував, що б то йому сказати ще.

— Е-е... слухай, а не хотіла б ти в обід піти зі мною у "Три мітли"? Я там маю зустрітися з Герміоною Ґрейнджер.

Чо здивовано підняла брови.

— Ти зустрічаєшся з Герміоною Ґрейнджер? Сьогодні?

— Так. Вона мене попросила, то я й подумав, що треба прийти. Підеш зі мною? Вона казала, що нічого, якщо й ти там будеш.

— Он як... це люб'язно з її боку.

Але Чо сказала це таким тоном, ніби анітрохи не зраділа. Навпаки, голос її став холодний і неприязний.

Ще кілька хвилин минули в мертвій тиші, а Гаррі так швидко сьорбав каву, що невдовзі мав би замовляти ще одну чашку. Поряд з ними Роджер Девіс та його дівчина мовби склеїлися губами.

Рука Чо лежала на столі біля чашечки з кавою, і Гаррі відчував незбориме бажання її потримати. "Візьми, — сказав він собі, а в його грудях завирувала суміш страху й хвилювання, — візьми її за руку". Просто дивовижно, як важко було простягти руку на якихось двадцять сантиметрів, щоб торкнутися її долоні. Значно важче, ніж блискавично упіймати в повітрі снича...

Та щойно він смикнув рукою, як Чо забрала свою руку зі столу. Вона тепер з легкою цікавістю спостерігала, як Роджер Девіс цілується з білявкою.

— До речі, він мене запрошував сюди, — тихо сказала вона. — Кілька тижнів тому. Роджер. Але я йому відмовила. Гаррі, що схопив цукорницю, щоб якось виправдати свій несподіваний рух рукою, не міг збагнути, навіщо вона йому це каже. Якщо вона хотіла сидіти за сусіднім столиком і палко цілуватися з Роджером Девісом, то чого погодилася піти на прогулянку з ним?

Він нічого не сказав. Херувимчик сипонув на них ще жменю конфетті й воно попадало в чашечку з захололим кавовим осадом, що його збирався було допити Гаррі.

— Торік я приходила сюди з Седриком, — сказала Чо. Минула секунда-дві, поки Гаррі усвідомив сенс її слів, і в грудях у нього похололо. Він не міг повірити, що вона вирішила говорити про Седрика саме зараз, коли довкола цілувалися пари, а над їхніми головами кружляв херувимчик. Коли Чо заговорила знову, голос її звучав якось тонко.

— Я вже давно хотіла тебе спитати... чи Седрик... чи він... з... з... згадував про мене перед смертю?

Гаррі менш за все хотів би розмовляти на цю тему, тим паче з Чо.

— Та... ні... — ледь чутно відповів він. — Він... він не мав коли щось казати. То... чи ти... чи ти дивилася на канікулах якісь матчі з квідичу? Ти ж уболіваєш за "Тайфунів"?

Він це сказав роблено веселим і бадьорим тоном. З жахом побачив, що її очі знову наливаються слізьми, так само як після останнього перед Різдвом зібрання ДА.

— Слухай, — розпачливо нахилився він до неї, щоб ніхто їх не почув, — не згадуймо зараз про Седрика... поговорім про щось інше...

Та цього, мабуть, не варто було говорити.

— Я думала, — сказала вона, і сльози бризнули на стіл, — я думала, ти з... з... зрозумієш! Мені треба про це поговорити! Та й т-тобі теж т-треба про це поговорити! Ти ж бачив, як це сталося, п-правда?

Це був якийсь жах. Дівчина Роджера Девіса навіть відклеїлася від нього, щоб подивитися, як ридає Чо.

— Я говорив про це, — прошепотів Гаррі, — з Роном і з Герміоною, але...

— О-о, ти говорив з Герміоною Ґрейнджер! — вереснула вона. Її обличчя блищало від сліз. Ще кілька пар перестали цілуватися й подивилися на них. — Але не хочеш поговорити зі мною! М-мабуть, краще ми... р-розплатимося і ти побіжиш до своєї Герміони Ґ-ґрейнджер, як і хотів!

Гаррі отетеріло дивився, як Чо схопила мереживну хустинку й почала витирати своє мокре лице.

— Чо? — ледь чутно промовив він, воліючи, щоб Роджер знову почав цілувати свою білявку і та перестала на них витріщатися.

— Давай, біжи! — крикнула Чо, ридаючи в хустинку. — Навіщо було мене запрошувати, якщо ти запланував побачення з іншими дівчатами... зі скількома ти ще маєш зустрітися після Герміони?

— Це зовсім не так! — усміхнувся Гаррі, з полегкістю збагнувши н решті, що саме її так роздратувало, але негайно зрозумів, що його усмішка була недоречна.