Запала мовчанка, під час якої Гаррі уважно розглядав велику мертву жабу, що плавала в банці з фіолетовою рідиною.

— Поттере, ти знаєш, чому ми тут стирчимо? — сказав Снейп низьким погрозливим голосом. — Знаєш, чому я присвячую свої вечори цій нудній праці?

— Так, — розгублено відповів Гаррі.

— То нагадай мені, Поттере, чого ми тут.

— Щоб я оволодів блокологією, — тепер Гаррі розглядав мертвого вугра.

— Правильно, Поттере. І хоч який ти нетямущий — Гаррі з ненавистю зиркнув на Снейпа, — ...але після двох місяців занять міг би досягти, мені здається, хоч якогось успіху. Скільки ти ще бачив снів про Темного Лорда?

— Тільки цей один, — збрехав Гаррі.

— Можливо, Поттере, — сказав Снейп, примруживши свої темні холодні очі, — насправді тобі подобаються твої видіння й сни? Може, ти тоді відчуваєш себе інакшим... важливішим?

— Це не так, — заперечив Гаррі, зціпивши зуби й стискаючи в руці чарівну паличку.

— От і добре, Поттере, — холодно сказав Снейп, — бо ти не інакший і не важливіший, і не тобі з'ясовувати, що каже смертежерам Темний Лорд.

— Авжеж, це ваша робота, — огризнувся Гаррі.

Він не збирався такого казати, ця фраза вирвалася попри його волю. Вони довго дивилися один на одного, і Гаррі збагнув, що зайшов надто далеко. Але коли Снейп нарешті відповів, на його обличчі з'явився чудернацький, майже задоволений вираз.

— Так, Поттере, — очі його блиснули. — Це моя робота. А тепер, якщо ти готовий, продовжимо.

Він підняв чарівну паличку:

— Раз... два... три... Леґіліменс!

Сотня дементорів насувалася на Гаррі понад озером... він зосереджено примружився...зони наближалися... бачив темні провалля під їхніми каптурами... але бачив також і Снейпа, що стояв перед Гаррі й ледь чутно щось бурмотів... але тут чомусь Снейп почав ставати дедалі чіткішим, а дементори, навпаки, стали зникати...

Гаррі підняв чарівну паличку.

— Протеґо!

Снейп захитався... його чарівна паличка відлетіла кудись угору, далеко від Гаррі... і раптом мозок Гаррі почав аж кишіти чужими спогадами. Ось якийсь чоловік з гачкуватим носом кричав на зіщулену жінку, а маленький чорнявий хлопчик плакав у кутку... підліток з масним волоссям сидів самотньо в темній кімнаті, націляв на стелю чарівну паличку й збивав нею мух... якась дівчина реготала, коли худорлявий хлопець намагався осідлати неслухняну мітлу...

— ГОДІ!

Гаррі відчув, ніби його щосили штовхнули в груди. Невпевнено позадкував, поки не наштовхнувся на полички при стінах Снейпового кабінету. Почув, як щось тріснуло. Снейп увесь поблід і ледь-ледь тремтів.

— Репаро, — просичав він, і розбита банка негайно стала як нова. — Ну, Поттере... це вже було краще... — Важко дихаючи, він поправив на столі сито спогадів, у яке завжди складав перед початком уроку деякі свої думки, і ніби перевірив, чи вони й досі там. — Здається, я не вчив тебе користуватися закляттям "щит"... але воно, безсумнівно, виявилося ефективним...

Гаррі мовчав. Відчував, що краще не озиватися. Був переконаний, що увірвався щойно в Снейпові спогади, бачив сцени зі Снейпового дитинства. Було незвично думати, що маленький хлопчик, котрий плакав, дивлячись на своїх батьків, тепер оце стояв перед ним з повними ненависті очима.

— Спробуймо, мабуть, ще раз, — сказав Снейп.

Гаррі охопив жах. Знав, що тепер доведеться розплатитися за те, що сталося. Вони знову стали по обидва боки столу, і Гаррі відчув, що тепер йому набагато важче буде очистити мозок від зайвого.

— Отже, на рахунок "три", — звелів Снейп, знову піднімаючи чарівну паличку. — Раз... два...

Гаррі не встиг зосередитися й очистити мозок, бо Снейп уже кричав: — Леґіліменс!

Він мчав коридором зі смолоскипами на порожніх кам'яних стінах до відділу таємниць... прості чорні двері наближалися й більшали. Він біг так швидко, що ось-ось мав у них врізатися. Лишалося кількадесят сантиметрів. Він знову бачив смужку блідого синього світла...

Двері відчинилися! Він нарешті зайшов у них і опинився в круглій залі з чорними стінами й підлогою, освітленій блакитним полум'ям свічок, а довкола було ще більше дверей... треба було йти далі... але які двері йому обрати?

— ПОТТЕРЕ!

Гаррі розплющив очі. Він знову лежав на спині, не пам'ятаючи, як це сталося. Був задиханий, наче й справді біг коридором до відділу таємниць, справді вривався в чорні двері й опинявся в круглій залі.

— Поясни! — люто вигукнув Снейп, нависаючи над ним.

— Я... не знаю, що сталося, — чесно зізнався Гаррі, підводячись на ноги. На потилиці від удару об підлогу вискочила ґуля, і почувався він мов у гарячці. — Я ще ніколи такого не бачив. Тобто я вже вам казав, що мені снилися двері... але раніше вони ніколи не відчинялися...