— "...і ваше здоров'я повністю відновлюється, даючи вам змогу присвятити цілу годину активному відпочинку на власний вибір, замість того щоб марнувати ваш безцінний на нудьгування". Так ми збираємося рекламувати товар, — пошепки додав Фред, нахиляючись, щоб його бачила місіс Візлі, а тоді швиденько підібрав з підлоги кількох заблукалих доксь і сховав у кишеню. — Але над цим ще треба попрацювати. Поки що нашим випробувачам нелегко, бо вони так потужно блюють, що не встигають проковтнути фіолетову половинку.

— А хто випробувачі?

— Ми самі, — пояснив Фред. — По черзі. Джордж випробовував завиванці-зомліванці... тоді ми вдвох перевіряли дію пампушечки-зносаюшечки...

— Мама думала, що ми побилися, — додав Джордж.

— А як там крамничка жартів? — пробурмотів Гаррі, вдаючи, що поправляє насадку обприскувача.

— Ще не було нагоди пошукати приміщення, — ледь чутно прошепотів Фред, а місіс Візлі тим часом витерла хустинкою чоло й знову кинулася в атаку, — тому ми тимчасово приймаємо замовлення поштою. Минулого тижня надрукували рекламне оголошення в "Щоденному віщуні".

— Завдяки тобі, — зізнався Джордж, — не хвилюйся... мама нічого не підозрює. Вона більше не читає "Віщуна", бо там постійно оббріхують тебе і Дамблдора.

Гаррі всміхнувся. Він примусив близнюків Візлі взяти тисячу ґалеонів, отриманих ним за перемогу в Тричаклунському турнірі, щоб допомогти їм здійснити честолюбну мрію про крамничку жартів, і радів, що про це його сприяння планам близнюків не довідалася місіс Візлі. Вона не вважала роботу в крамниці жартів гідною кар'єрою для своїх синів.

Дедоксикація портьєр тривала цілісінький ранок. Аж опівдні місіс Візлі нарешті скинула захисну хустинку, впала у прогнуте крісло і миттю з нього підскочила з обуреним криком — вона сіла на мішок з мертвими щурами. Портьєри — обвислі й вологі після інтенсивного обприскування — більше не гули. Під ними у відерці лежала купка непритомних доксь, а поруч стояла миска з їхніми чорними яйцями, яку обнюхував Криволапик і на яку кидали пожадливі погляди Фред із Джорджем.

— Гадаю, за це ми візьмемося після обіду. — Місіс Візлі показала на засклені й запорошені шафки з шухлядами, що стояли по обидва боки каміна. Там було напхано безліч дивних речей: колекція іржавих кинджалів, кігті, скручена зміїна шкура, кілька потьмянілих срібних коробок з написами невідомими Гаррі мовами і, що найгидкіше — різьблена кришталева пляшка з великим опалом у затичці, наповнена, як видавалося, кров'ю.

Знову задзвонив дзвінок. Усі подивилися на місіс Візлі.

— Стійте тут, — рішуче сказала вона, схопивши мішок зі щурами (внизу знову залементувала місіс Блек). — Я принесу бутерброди.

Місіс Візлі вийшла з кімнати, ретельно зачинивши за собою двері. Всі дружно кинулися до вікна й побачили розкуйовджену руду потилицю та хиткий стос казанів.

— Манданґус! — вигукнула Герміона. — Навіщо він притарабанив усі ті казани?

— Мабуть, шукає безпечне місце для схову, — припустив Гаррі. — Здається, саме по них він побіг того вечора, коли мав пильнувати мене. Збирав крадені казани?

— Аякже! — погодився Фред. Тим часом вхідні двері відчинилися, Манданґус зайшов разом зі своїми казанами і зник з очей. — Клянуся, мамі це не дуже сподобається...

Разом з Джорджем вони підійшли до дверей і уважно прислухалися. Місіс Блек уже не кричала.

— Манданґус розмовляє з Сіріусом і Кінґслі, — пробурмотів Фред, зосереджено насупившись. — Погано чути... може, спробуємо з видовженими вухами?

— Ризикнемо, — погодився Джордж. — Зараз піду по них...

Та саме тієї миті внизу зчинився такий галас, що видовжені вуха були вже зайві. Усім було прекрасно чути, що кричить, аж надривається, місіс Візлі.

— ТУТ ТОБІ НЕ СХОВАНКА КРАДЕНОГО!

— Я так люблю, коли мама кричить на когось іншого, — задоволено всміхнувся Фред, легенько прочиняючи двері, Щоб краще чути, — це сприймається цілком інакше.

— ...ЦЕ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ! НІБИ НАМ МАЛО СВОГО КЛОПОТУ, А ТИ ЩЕ ПРИТАРАБАНИВ СЮДИ КРАДЕНІ КАЗАНИ...

— Ідіоти, вона ж зараз сяде на свого коника, — похитав головою Джордж. — Якщо її вчасно не зупинити, вона так розійдеться, що кричатиме годинами. Їй же до смерті хотілося поскандалити з Мандангусом, відколи він не допильнував тебе, Гаррі... а це вже знову Сіріусова мама.

Голос місіс Візлі заглушили несамовиті верески і лемент портретів у коридорі.

Джордж уже зачиняв двері, щоб притишити галас, та тієї миті в кімнату прослизнув ельф-домовик.

Якщо не брати до уваги брудної ганчірки на стегнах, він був зовсім голий і видавався дуже старим. Його шкіра звисала складками, наче зайва. Він був лисий, як усі ельфи домовики, а з його великих кажанячих вух стирчало густе біле волосся. Мав запалені водянисто-сірі очі і довжелезний, мов хобот, м'ясистий ніс.