— Чомусь ні... — бадьоро відповів Дамблдор. — Та, на щастя, я випадково прибув у міністерство на три години раніше, тож нічого страшного.

— Так... ну... мабуть, потрібен ще один стілець... я... Візлі, ти не міг би?..

— Не турбуйся, не турбуйся, — люб'язно відмовився Дамблдор. Він витяг чарівну паличку, легенько нею махнув — і просто з повітря біля Гаррі з'явилося м'яке крісло з ситцевою оббивкою. Дамблдор сів, склав докупи кінчики своїх довжелезних пальців і почав розглядати Фаджа з виразом ввічливої цікавості. Члени Чарверсуду і далі щось бурмотіли й нервово совалися на лавах. Стихли вони лише тоді, коли знову заговорив Фадж.

— Так, — пробелькотів Фадж, перебираючи свої нотатки. — Ну, що ж... Отже. Звинувачення. Так.

Він видобув зі стосу один пергамент, набрав у груди повітря й почав читати:

— "Підсудного звинувачено в тому, що:

Він другого серпня о двадцять першій годині двадцять три хвилини, діючи свідомо, обдумано, цілком усвідомлюючи протизаконність свого вчинку, отримавши раніше письмове попередження Міністерства магії з подібним звинуваченням, виконав закляття "Патронує" у заселеній маґлами дільниці, в присутності маґла, що є правопорушенням, передбаченим параграфом "В" Указу 1875 року про доцільне обмеження неповнолітнього чаклунства і 13-ою статтею Статуту про секретність Міжнародної конфедерації чаклунів".

Ти — Гаррі Джеймс Поттер, що мешкаєш у будинку номер чотири на вулиці Прівіт-драйв у Літл-Вінґіні, графство Суррей? — запитав Фадж, дивлячись на Гаррі поверх пергаменту.

— Так, — відповів Гаррі.

— Три роки тому ти вже отримав офіційне попередження міністерства у зв'язку з незаконним застосуванням чарів, так?

— Так, але...

— Однак, незважаючи на це, ти вичаклував патронуса увечері другого серпня? — спитав Фадж.

— Так, — підтвердив Гаррі, — але...

— Знаючи, що тобі не дозволяється вдаватися до чарів поза межами школи, поки тобі не виповниться сімнадцять років?

— Так, але...

— Знаючи, що ти перебуваєш у дільниці, де повно маґлів?

— Так, але...

— Цілком усвідомлюючи, що поруч з тобою був маґл? — Так, — сердито погодився Гаррі, — але тільки тому, що на нас... Відьма у моноклі урвала його громовим голосом.

— Ти вичаклував повноцінного патронуса?

— Так, — підтвердив Гаррі, — тому що...

— Матеріального патронуса?

— Що... якого? — не зрозумів Гаррі.

— Чи твій патронує мав чітко окреслену форму? Тобто це було щось реальніше за пару чи дим?

— Так. — нетерпляче і вже трохи розпачливо відповів Гаррі, — це олень, завжди олень.

— Завжди? — гримнула мадам Боунз. — Ти й раніше вичакловував патронуса?

— Так, — підтвердив Гаррі, — я це вже роблю понад рік.

— І тобі п'ятнадцять років?

— Так, і...

— Ти цього навчився в школі?

— Професор Люпин навчив мене ще в третьому класі, тому що...

— Дивовижно, — втупилася в нього мадам Боунз, — справжній патронує у його віці... просто дивовижно.

Довкола знову забурмотіли чаклуни й чарівниці. Хтось кивав, інші хмурились і несхвально хитали головами.

— Питання не в тому, наскільки дивовижні його чари, — роздратовано буркнув Фадж, — бо, зрештою, що дивовижніше, то гірше, зважаючи на те, що хлопець чарував на очах у маґла!

Ті, що досі хмурилися, тепер схвально загомоніли, але Гаррі не витримав, побачивши, як Персі святенницьки кивнув головою.

— Я це зробив, бо там були дементори! — голосно вигукнув він, і ніхто не встиг йому завадити.

Він думав, що знову здійметься гамір, але запала напружена тиша.

— Дементори? — перепитала за мить мадам Боунз, так сильно вигнувши свої густі брови, що її монокль мало не впав. — Що ти маєш на увазі?

— Те, що в переході з'явилися два дементори, і що вони напали на мене й на мого двоюрідного брата!

— Ага, — знову пробурмотів Фадж, гидко вишкірився і обвів поглядом членів Чарверсуду, ніби запрошував їх посміятися над жартом. — Я так і думав, що ми почуємо щось подібне.

— Дементори у Літл-Вінґіні? — вкрай здивовано перепитала мадам Боунз. — Не розумію...

— Невже, Амеліє? — далі шкірився Фадж. — Зараз поясню. Він усе добре продумав і вирішив, що дементори стануть йому хорошим виправданням, просто чудовим. Адже маґли не бачать дементорів, так, хлопче? Неймовірно вигідно, неймовірно... отже, це тільки твої слова, нема жодних свідків...

— Я не брешу! — голосно вигукнув Гаррі, перекрикуючи гул у залі. — їх було двоє, вони насувалися з протилежних кінців переходу, стало темно й холодно, а мій двоюрідний брат їх відчув і почав тікати...