Гаррі раптом забракло повітря, кров у жилах застигла, він відчув, що провалюється кудись крізь підлогу — Рон мертвий, ні, не може бути...

Але стривай... цього таки неможебути... Рон унизу...

— Місіс Візлі? — погукав Гаррі.

— Р—р—рідікулюс! — місіс Візлі, ридаючи, тремтячою рукою скерувала чарівну паличку на Ронове тіло.

Лясь.

Ронове тіло перетворилося на Біллове, що нерухомо лежало навзнак з широко розплющеними очима. Місіс Візлі заридала ще гіркіше.

— Р—рідікулюс! — вигукнула вона крізь сльози.

Лясь.

Білла змінило тіло містера Візлі, чиї окуляри з'їхали набік, а обличчям, струменіла цівочка крові.

— Ні! — застогнала місіс Візлі. — Ні... рідікулюс! Рідікулюс! РІДІКУЛЮС!

Лясь. Мертві близнюки. Лясь. Мертвий Персі. Лясь. Мертвий Гаррі...

— Місіс Візлі, вийдіть звідси! — крикнув Гаррі, вдивляючись у власне мертве тіло на підлозі. — Нехай хтось інший...

— Що відбувається?

До кімнати забіг Люпин, і зразу за ним Сіріус, трохи пізніше пришкутильгав Муді. Люпин перевів погляд з місіс Візлі на мертвого Гаррі на підлозі й одразу все збагнув. Він витяг чарівну паличку й вимовив твердо й чітко:

— Рідікулюс!

Гарріне тіло зникло, і над тим місцем, де воно щойно лежало, зависла в повітрі срібляста куля. Люпин іще раз змахнув чарівною паличкою, і куля розвіялась, мов дим.

— Ох... ох... ох! — стогнала місіс Візлі, а тоді, затуливши лице руками, вибухла цілим морем сліз.

— Молі, — рівним голосом звернувся Люпин, підходячи до неї, — Молі, не треба...

За мить вона вже ридма ридала на Люпиновім плечі.

— Молі, це ж тільки ховчик, — заспокійливо погладив він її по голові. — Просто дурний ховчик...

— Я їх постійно бачу м-м-мертвими! — простогнала місіс Візлі у нього на плечі. — П-п-постійно! Н-н-навіть у снах...

Сіріус дивився на килим, де щойно лежав ховчик, прикидаючись Гарріним тілом. Муді глянув на Гаррі, але той уникав його погляду. Мав химерне відчуття, що Дикозорове магічне око стежило за ним, відколи він вийшов з кухні.

— Н-н-не кажіть Артурові, — схлипувала місіс Візлі, шалено тручи очі вилогами мантії. — Я н-н-не хочу, щоб він довідався... я така дурна...

Люпин подав їй хустинку, й вона висякалася.

— Гаррі, вибач. Що ти тепер про мене подумаєш? — простогнала вона тремтячим голосом. — Не змогла навіть ховчика вигнати...

— Не кажіть дурниць, — зобразив усмішку Гаррі.

— Мені просто т-т-так страшно, — зізналася вона, а з її очей знову бризнули сльози. — Половина р-р-родини в Ордені, це б-б-буде диво, якщо ми всі вціліємо... а П-п-персі з нами не розмовляє... а якщо станеться щ-щ-щось жахливе, а м-м-ми так і не помиримось? А якщо вб'ють нас з Артуром, хто б-б-буде опікуватися Роном і Дясіні?

— Молі, та годі вже, — рішуче спинив її Люпин. — Це не те, що тоді. Орден краще підготовлений, у нас значна перевага, ми знаємо, що задумав Волдеморт...

Місіс Візлі злякано зойкнула, почувши це ім'я.

— Молі, та перестань, давно вже пора звикнути до його імені... послухай, я не можу обіцяти, що ніхто не постраждає, цього не пообіцяє ніхто, але ми зараз у набагато кращій ситуації. Ти тоді не була в Ордені, тобі важко зрозуміти. Тоді на кожного з наших припадало не менше двадцяти смертежерів, і вони виловлювали нас по одному...

Гаррі знову згадав фотографію й сяючі обличчя батьків. Він знав, що Муді й далі за ним стежить.

— Не переживай за Персі, — зненацька втрутився Сіріус. — Він іще змінить свою думку. Це лише питання часу, коли Волдеморт почне діяти відкрито. Тоді все міністерство благатиме, щоб ми їм пробачили. Хоч я не впевнений, що зможу пробачити, — гірко додав він.

— А щодо того, хто опікуватиметься Роном і Джіні у разі вашої з Артуром смерті, — ледь-ледь усміхнувся Люпин, — невже ти гадаєш, що ми дамо їм померти з голоду?