Ха-ха-ха! Не знаю!

Попитай у гаю.

Я піду квітчати дрібним рястом коси...

(Подається до лісу).

П е р е л е с н и к

Ой гляди! Ще змиють їх холодні роси!

М а в к а

Вітерець повіє,

сонечко пригріє,

то й роса спаде!

(Зникає в лісі).

П е р е л е с н и к

Постривай хвилину!

Я без тебе гину!

Де ти? Де ти? Де?

Біжить і собі в ліс.

Поміж деревами якусь хвилину маячить його червона одіж і, мов луна, озивається: "Де ти? Де?.."

По лісі грає червоний захід сонця, далі погасає.

Над озером стає білий туман.

Дядько Лев і Лукаш виходять на галяву.

Л е в

(сердито воркоче)

Той клятий Водяник! Бодай би всох!

Я, наловивши риби, тільки виплив

на плесо душогубкою, - хотів

на той бік передатися, - а він

вчепився цупко лапою за днище,

та й ані руш! Ще трохи - затопив би!

Ну й я ж не дурень: як засяг рукою

за бороду, то й замотав, як мичку,

та ножика з-за пояса, - бігме,

так і відтяв би! Та проклята ж пара -

штурхіць!
– і перекинула човна!

Я ледь що вибрався живий на берег,

і рибу розгубив... А щоб ти зслиз!

(До Лукаша).

А тут іще й тебе щось учепило, -

кричу, гукаю, кличу - хоч ти згинь!

І де ти длявся?

Л у к а ш

Та кажу ж - був тута,

вирізував сопілку.

Л е в

Щось довгенько

вирізуєш, небоже, сопілки!

Л у к а ш

(ніяково)

Або ж я, дядьку...

Л е в

(усміхнувся і подобрів)

Ей! не вчись брехати,

бо ще ти молодий! Язика шкода!

От ліпше хмизу пошукай по лісі

та розпали вогонь, - хоть обсушуся,

бо як його таким іти додому?

Поки дійдем, ще й тая нападе -

не тута споминаючи, цур-пек!
–

а потім буде душу витрясати...

Лукаш іде в ліс; чутно згодом, як він хряскає сухим гіллям.

Д я д ь к о Л е в

(сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку)

Аякже! викрешеш! і губка змокла...

і трут згубився... А, нема на тебе

лихої трясці!.. Чи не наросла

на дубі свіжа?

(Обмацує дуба, шукаючи губки).

З озера, з туману, виринає біла жіноча постать, більше подібна до смуги мли, ніж до людини; простягнені білі довгі руки загребисто ворушать тонкими пальцями, коли вона наближається до Лева.

Л е в

(усміхнувшись)

Се що за мара?

Ага! вже знаю. Добре, що побачив!..

(Оговтавшись, виймає з кошеля якісь корінці та зілля і простягає назустріч марі, немов боронячись від неї.

Вона трохи відступає.

Він прочитує, замовляючи, дедалі все швидше).

Шіпле-дівице,

Пропаснице-Трясавице!