утопим мельниківну!

(Хапає Русалку за руку і швидко мчить

з нею через озеро. Недалеко від другого берега

Русалка спиняється і скрикує).

Р у с а л к а

Ой, зачепилася за дуб торішній!

Водяник прокидається, кидається навперейми

і перехоплює Русалку.

В о д я н и к

То се ти так?!. Ти, клятий баламуте,

ще знатимеш, як зводити русалок!

Поскаржуся я матері твоїй,

Метелиці Гірській, то начувайся!

"Т о й, щ о г р е б л і р в е"

(з реготом)

Поки що буде, я ще нагуляюсь!

Прощай, Русалонько, сповняй коновки!

(Кидається в лісовий струмок і зникає).

В о д я н и к

(до Русалки)

Іди на дно! Не смій мені зринати

три ночі місячні поверх води!

Р у с а л к а

(пручаючись)

З якого часу тут русалки стали

невільницями в озері? Я - вільна!

Я вільна, як вода!

В о д я н и к

В моїй обладі

вода повинна знати береги.

Іди на дно!

Р у с а л к а

Не хочу!

В о д я н и к

А, не хочеш?

Віддай сюди вінець перловий!

Р у с а л к а

Ні!

то дарував мені морський царенко.

В о д я н и к

Тобі вінця не прийдеться носити,

бо за непослух забере тебе

"Той, що в скалі сидить".

Р у с а л к а

(з жахом)

Ні, любий тату,

я буду слухатись!

В о д я н и к

То йди на дно.

Р у с а л к а

(поволі опускаючися в воду)

Я йду, я йду... А бавитися можна

з рибалкою?

В о д я н и к

Та вже ж, про мене, бався.

Русалка спустилася в воду по плечі і, жалібно всміхаючись, дивиться вгору на батька.

Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю.

Таж він тебе занапастив би тільки,

потяг би по колючому ложиську

струмочка лісового, біле тіло

понівечив та й кинув би самотню

десь на безвідді.

Р у с а л к а

Але ж він вродливий!

В о д я н и к

Ти знов своєї?!

Р у с а л к а

Ні, ні, ні! Я йду!

(Поринає).

В о д я н и к

(поглядаючи вгору)

Уже весняне сонце припікає...

Ху, душно як! Прохолодитись треба.

(Поринає й собі),

ДІЯ І

Та сама містина, тільки весна далі поступила; узлісся наче повите ніжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах,

як у рутвянім вінку.

З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої

повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика

кошіль (торба) на широкому ремені.