7. Двокрилі (комарі, москіти, мухи).

8. Віялокрилі (стилопс).

9. Паразити (воші).

10. Нижчі комахи (лусківниці).

Однак певні ряди, скажімо жуки, налічують до тридцяти тисяч видів 5, двокрилі — шістдесят тисяч, отже, тут є що вивчати, а для одного чоловіка роботи аж надто.

Життя кузена Бенедікта було присвячено одній-єдиній улюбленій справі — ентомології. Цій науці він оддавав увесь свій час, ба навіть години сну, бо йому неодмінно снились «шестиногі». Годі було перелічити всі шпильки, що їх він носив за манжетами, в комірі, в крисах капелюха, на вилогах піджака. Коли кузен Бенедікт повертався з наукової екскурсії, його капелюх був справжньою колекцією комах, нашпилених зсередини і ззовні.

На завершення опису цього дивака слід додати, що він супроводив містера й місіс Уелдон до Нової Зеландії знов-таки через свою пристрасть до ентомології Тут його колекція збагатилась кількома рідкісними екземплярами. Тож цілком зрозуміле його бажання чимшвидше дістатись до Сан-Франціско, щоб там у своєму кабінеті розмістити зібране багатство згідно класифікації.

А що місіс Уелдон та її син повертались до Америки на «Пілігримі», то, цілком природно, кузен Бенедікт мав супроводити їх і під час цієї подорожі.

Проте не на нього могла розраховувати місіс Уелдон, якби опинилась у скрутному становищі. На щастя, передбачалось легке плавання у гарну погоду та ще й на борту судна, капітан якого заслуговував повної довіри.

Поки «Пілігрим» стояв три дні у Вайтематі, місіс Уелдон спішно приготувалася в дорогу, щоб не затримувати його відплиття. Розрахувавшись із тубільними слугами, вона 22 січня піднялася на борт «Пілігрима» з сином Джеком, кузеном Бенедіктом та старою негритянкою Нен.

Кузен Бенедікт носив у спеціальній бляшанці на паску через плече всю зібрану тут колекцію комах. У колекції були, між іншим, кілька представників стафіліна, хижого жука, очі якого розташовані у верхній частині голови; досі вважалося, що стафілін водиться тільки в Новій Каледонії. Кузенові Бенедікту пропонували також отруйного павука «катіпо» — так називають його маорі 6, — укус якого часто смертельний для людини. Однак павук не належить до класу комах — місце йому в колекції павукоподібних, — тож він не мав ніякої цінності для кузена Бенедікта. І наш ентомолог зневажливо відмовився від павука: найціннішим скарбом у його колекції, звісно, був знаменитий новозеландський стафілін.

Ясна річ, кузен Бенедікт застрахував свою колекцію, заплативши високий внесок. Він уважав її ціннішою за весь китовий жир і вус у трюмі «Пілігрима».

Коли кінчались останні приготування до відплиття і місіс Уелдон та її супутники стояли на палубі шхуни-брига, капітан Халл підійшов до своєї пасажирки.

— Само собою зрозуміло, місіс Уелдон, — мовив вів, — що ви берете на себе всю відповідальність, вирішивши плисти на «Пілігримі» через океан.

— Для чого ви мені це кажете, містере Халл? — спитала місіс Уелдон.

— Я кажу вам це, бо, по-перше, не дістав щодо цього ніякої вказівки від вашого чоловіка, а по-друге, тому, що шхуна-бриг не може гарантувати вам такої безпеки плавання, як пакетботи 7, призначені тільки для перевезення пасажирів.

— А як ви гадаєте, містере Халл, коли б мій чоловік був тут, то чи вирушив би він у плавання на «Пілігримі» разом із своєю дружиною та сином?

— Звичайно, вирушив би, — відповів капітан Халл. — Він би вагався не більше за мене! «Пілігрим», зрештою, — надійне судно. Я можу за нього ручитися, як капітан, що командує цим судном ось уже багато років. Я сказав це вам, місіс Уелдон, щоб мене менше гризло сумління, а також аби ще раз підкреслити: на борту «Пілігрима» немає звичних для вас вигод.

— Коли йдеться тільки про брак вигод, містере Халл, — відказала місіс Уелдон, — то це для мене не завада. Я не з тих вередливих пасажирок, які безперестану скаржаться на тісні каюти та на одноманітне харчування.

І, подивившись на свого сина Джека, якого тримала за руку, місіс Уелдон мовила:

— Вирушаймо, містере Халл!

Відразу було наказано підняти якір. Наставили вітрила, й «Пілігрим», вибираючи якнайкоротший шлях між суднами, вийшов у відкрите море й узяв курс на американське узбережжя.

Та через три дні повіяв дужий ост 8, і шхуна-бриг змушена була змінити курс, щоб іти проти вітру.

Отож на 2 лютого «Пілігрим» перебував у набагато вищих широтах, ніж цього хотів би капітан Халл. Здавалося, він намірився обійти мис Горн, замість плисти навпростець до берегів Нового Світу.

Погода стояла гарна, і, якщо не зважати на деяку затримку, плавання відбувалося в досить добрих умовах.

Місіс Уелдон влаштувалась на борту «Пілігрима» якнайвигідніше. Однак спершу довелося помізкувати, де її прихистити. На судні не було ні юта 9, ні рубки 10. Жодна з кормових кают команди для місіс Уелдон не годилася. Тож капітан Халл запропонував їй свою власну скромну каюту біля корми. Проте довелося довго умовляти місіс Уелдон, бо вона ніяк не хотіла забирати в нього каюту. В оцім тісненькім помешканні вона й оселилася з сином та старою Нен. Тут вона обідала в товаристві капітана Халла й кузена Бенедікта, якого поселено в комірчині поряд.