Вона кивнула. — Це Локі, він наглядає за мною.

— Ну що ж, він непогано попрацював сьогодні.

— Я думала, що ви не прийдете, Магістр Рал. Я думала, це моя вина, бо я виявилася недостатньо гарною жрицею.

Річард погладив її по голові.

— Звідки ти дізналася, що я прийду?

— Так сказано в переказах. Але я вже чекаю так довго, що почала сумніватися в їх правдивості. Я майже повірила, що ви визнаєте нас негідними. І боялася, що це моя вина.

Річард припустив, що перекази — це свого роду пророцтва. — Так кажеш, ти — жриця?

Трохи відсунувшись, щоб поглянути на його усмішку, вона кивнула. Річард побачив, що її величезні карі очі дивляться на нього з-під намальованої маски, що покривала все її обличчя. Таке видовище здатне було збити з пантелику кого завгодно.

— Я жриця кісток. Ви повернулися, щоб допомогти мені, і мій обов'язок — служити вам. Я та, хто повинен насилати сновидіння.

— Повернувся?

— До життя. Ви ж повернулися з мертвих.

Річард остовпів.

Ніккі присіла позаду дівчини.

— Що значить «повернувся з мертвих»?

Дівчина вказала на будову, з якої вони вийшли. — Зі світу мертвих… назад до живих. Про це говорить його ім'я, там, на могильній плиті.

Річард повернувся і дійсно побачив своє ім'я, висічене на монументі. У його свідомості відразу ж виник образ — ім'я Келен, теж висічене на камені. Обидва вони були живі, незважаючи на свої могили.

Дівчина глянула спочатку на Кару, потім на Ніккі.

— У переказах говориться, що ви повернетеся до життя, лорд Рал, але там нічого не говориться про те, що ви приведете з собою духів-охоронців.

— Я не повернувся з мертвих, я прибув сюди за допомогою Сильфіди. Вона там в цьому колодязі.

Вона кивнула. — Це колодязь мертвих. У переказах згадуються такі таємничі речі, але я ніколи не розуміла їх значення.

— До речі, мені слід називати тебе жрицею або по імені?

— Ви Магістр Рал, ви можете називати мене як вам завгодно. Хоча все життя мене звали Джилліан. Я була жрицею зовсім недовго, тому недостатньо знаю про все це. Дідусь говорив, що, коли прийде час, мій вік не матиме значення. Важливо буде лише те, що час прийшов.

— Ну тоді, як щодо того, щоб я кликав тебе Джилліан?

Вона кивнула, все ще занадто перелякана, щоб відповісти на його усмішку.

— Мені б теж цього хотілося, Магістр Рал.

— Моє ім'я Річард. Я б хотів, щоб ти називала мене Річард.

Вона кивнула, все ще з трепетом розглядаючи його. Річард не знав чим це було викликано. Чи то тим, що він Магістр Рал, чи то тим, що вона бачила в ньому мерця, який повернувся до живих і вийшов з своєї власної могили.

— Послухай, Джилліан, я поки нічого не знаю про ці твої перекази, але ти повинна зрозуміти, що я зовсім не повернувся з мертвих. Я прибув сюди, тому що у мене неприємності, і мені потрібні відповіді.

— Тоді ваші неприємності скінчилися. Ви вбили тих трьох. А відповідь полягає в тому, що ви повинні допомогти наслати на цих злих людей сновидіння і прогнати їх звідси. Вони змусили весь мій народ сховатися. Там внизу залишилися тільки старі. Вони бояться, що ці люди вб'ють їх, якщо не знайдуть того, що їм потрібно.

— А що вони шукають? — Запитав Річард.

— Я точно не знаю. Весь цей час я ховалася серед духів наших предків. Коли сьогодні вони зловили мене, їм було відомо моє ім'я. Напевно, вони змусили когось в селі розповісти їм про мене. Досить довго мені вдавалося вислизати від них. А сьогодні вони чекали мене там, де я ховала їжу. Вони схопили мене і зажадали показати їм, де зберігаються книги.

— Це — не звичайні солдати Імперського Ордена, — глянувши на його похмуре обличчя, пояснила йому Ніккі. — Це передовий загін розвідників.

Поглянувши на тіла, Ричард запитав: — Звідки ти це знаєш?

— Тому що звичайні солдати Імперського Ордена ніколи не стануть вимагати кидати зброю і здаватися. Тільки розвідники, що досліджують нові шляхи крізь чужі землі і шукають будь-яку крихту інформації, беруть полонених. Вони допитують людей. Тих же, хто відмовляється говорити, відсилають назад, щоб катувати. Вони першими шукають книги, які потім відправляють Імператору, щоб він міг вивчити їх. Вони шукають не тільки кращі шляхи для військ, але й, що набагато важливіше, нові знання, особливо в книгах. Річард теж знав, що Джеган чудово розбирається в стародавній історії та відмінно вміє обертати це знання на свою користь. Іноді йому навіть здавалося, що він завжди на крок випереджає його.

— Ці люди вже знайшли що-небудь? — Запитав Річард Джилліан.

Вона блимнула. — Мій дідусь розповідав мені про книги, але я не знаю, де вони можуть бути тут заховані. Це місто залишався покинутим з давніх часів. Якщо тут і були сховища книг, вони, напевно, вже давно розграбовані, як і все, що тут залишалося цінного.

Це було не те, що Річард сподівався почути. Він думав що тут знайдеться хоч що-небудь, що допоможе дати відповідь на питання, що мучили його. І потім, адже Шота сказала, що він повинен знайти місце кісток в Долині Небуття. Цвинтар навколо точно був місцем кісток.