Удар. Крах. Ще ближче.

Вечірній повітря наповнилося тріском дерева, виттям, лютими криками. Будівля захиталася. Вода в умивальнику хлюпалася через металевий край, прикрашений синіми виноградними лозами. Звуки тріскаючих балок і руйнування стін злилися в один безперервний рев.

Раптово ліва стіна, що розділяла їх з Карою кімнати, немов вибухнула. Піднялася хмара пилу. Шум стояв оглушливий.

Щось велике, чорне, розміром майже з кімнату, пройшло через стіну, ламаючи дранку, відкидаючи шматки штукатурки і уламки, підняті в повітря ударом.

Люта сила удару зірвала з петель двері, а у вікні розбилося не тільки скло, але і вилетіла рама.

Уламки понеслися по кімнаті. Один з них збив стілець, на якому лежав меч, інший врізався в далеку стіну. Його меч був десь поза досяжністю. Один з обломків сильно вдарив Річарда по нозі, так, що він упав на коліно.

Жива тьма швидко заповнювала руїни, приховуючи уламки і занурюючи їх у неймовірний кружляючий морок.

Крижаний жах заповнив кожну клітинку тіла Річарда.

Він бачив холодну хмару свого дихання, хрипів від зусиль, борючись зі своїми неслухняними ногами.

Темрява підступала немов смерть. Річард важко дихав, холодне повітря крижаними голками втикалося в легені. Ріжучий холод стиснув горло, заподіюючи нестерпний біль.

Річард розумів, що в цю хвилину життя від смерті відокремлює відстань не більше ширини леза бритви.

Зібравши всю силу до останньої краплі, він пірнув у вікно, ніби в ополонку. Бік, яким він стикнувся з темрявою, відчув такий холод, що це навіть обпалювало.

У повітрі, різко впавши з вікна в ніч, побоюючись падіння, Річард схопився лівою рукою за залишки рами. Він тримався з останніх сил. Вага тягнула його вниз, його гойднуло з боку в бік, пару раз він досить сильно вдарився об стіни. Вражений, він висів на одній руці, намагаючись віддихатися.

Вологе нічне повітря, в якому він опинився відразу після свого стрибка в вікно, ядуха, яку він зазнав у кімнаті, здавалося змовилися, щоб задушити його. Краєм ока він міг бачити статую в тріпотливому світлі факелів. З головою, відкинутою назад, з руками, стиснутими в кулаки, з вигнутою спиною, Сильна Духом гордо протистояла невидимій силі, яка старається підпорядкувати її. Її вигляд, її сила змусили Річарда нарешті прийти в себе. Він кашляв, вдихаючи свіже повітря, одночасно намагаючись ногами намацати хоч якусь опору. Не вдалося. Глянувши вниз він побачив, що земля була досить далеко.

Він відчував, що, можливо, пошкодив плече, але не насмілювався розтиснути руку. Він боявся, що при такому падінні може переламати ноги.

З вікна почувся крик, такий пронизливий, повний такого болю, що всі волоски на його тілі встали дибки. Цей звук був таким чорним, отруйним і жахаючим, що Річарду здалося, ніби завіса в підземний світ звалилася, і сам Володар прийшов у світ живих.

Люте виття в кімнаті над його головою ніби закручувалося, переходячи в пронизливий вереск. Це був звук повної ненависті до всього живого.

Річард глянув угору і майже готовий був розтиснути руку. Все ж падіння, вирішив він, було б краще, ніж зустріч з тим, що знаходилося в кімнаті і могло в будь-який момент напасти на нього через вікно.

Темне, безтілесне щось випливало з розбитого вікна, як видих абсолютного зла.

Хоча воно не мало форми, ніякого зовнішнього вигляду, у Річарда не залишилося сумнівів, що це не просто зло. Воно було уособленням самої смерті, і воно вийшло на полювання.

Коли чорнильна тінь ковзнула через вікно в ніч, вона раптово почала розпадатися на тисячі тріпотливих частин, які кинулися геть на всі боки, холодна пітьма розпадалася, танула в нічній темряві, змішувалася з чорними нічними тінями.

Річард висів на одній руці, задиханий, нездатний поворухнутись, кожну хвилину чекаючи, що тіні раптово з'єднаються знову, щоб розірвати його.

На схилі пагорба відновлювалася тиша. Тінь смерті, мабуть, стала частиною ночі. Цикади, до тих пір принишклі, знову завели свою пісню. Хвиля пронизливих звуків покотилася вдалину через вільний простір, в сторону статуї.

— Лорд Рал! — Кричав знизу хтось. — Тримайтеся!

Чоловік у капелюсі з вузькими полями, як у Іцхака, пробирався вздовж будівлі до дверей. Річард не думав, що зможе протриматися на одній руці, поки хтось не прийде йому на допомогу. Він стогнав від болю, але примудрився обернутися так, щоб і іншою рукою вхопитися за підвіконня, але його ноги розгойдувалися туди-сюди в лякаючій порожнечі. Наполовину зменшивши навантаження на поранену руку, він зміг трохи послабити біль.

Він почав потихеньку втягувати тіло через зруйноване вікно, коли почув, що в кімнату входять люди. Лампи не було, мабуть розбилася, тому розгледіти хоч щось було неможливо. Чоловіки пробиралися по щебеню, щ засипав підлогу, під їх черевиками тріщали шматки зруйнованої стіни і частини дерев'яних меблів. Потужні руки підхопили його і допомогли перевалитися через підвіконня. У чорній, як смола, кімнаті було важко орієнтуватися.

— Ви бачили? — Запитав Річард своїх рятівників, намагаючись перевести подих. — Ви бачили те, що вилетіло з вікна?