— Ось! — Мальва тицьнула скриньку з червоного дерева жінці в руки.

Сама всілася навпроти і стала уважно спостерігати за тим, що далі робитиме Птаха. Та хитро глянула на дівчину, підморгнула. Було видно, що дівча аж розпирає від запитань.

Звичайна маленька скринька, нічого зайвого — коробка і все, без різних там оздоблень та символів. Птаху це трохи розчарувало, невже її здогад неправильний? Вона відкрила її. Всередині та була викладена вишневим оксамитом, провела по ньому пальцями, він легко зашурхотів під ними. Тоді потягнула пальцями тканину на себе, та доволі легко піддалася. Під оксамитом скринька виявилася такою ж, як і зверху, — гладенька, покрита вишневим лаком, з єдиним тільки винятком — у центрі прямокутного дна випалено вогнем серпик-молодик чорного місяця, він перехрещувався з таким же чорним серпом. Символ Мари. «Не помилилася», — прогуділо в голові. Провела пальцем по тому символу, наче тисячі голочок вп’ялися в шкіру, аж відсахнулася від несподіванки. Внизу під різьбленням на якусь мить з’явився напис: «Пробач, Птахо. Так треба». Напис як з’явився швидко, так швидко і щез. Мальва і собі зазирнула досередини скриньки, нетерпляче витягнувши шию.

— Що там?

— Символ Мари і тільки. — Птаха зітхнула. Невже вона сподівалася там побачити щось інше? — Все гаразд. Вітаю, Мальво, ти офіційно в колі безсмертних. Ти отримала свій оберіг, і та, що покликана це чинити, ним тебе позначила.

Птаха сумно і майже співчутливо дивилася на дівчину. Схоже, дівчина геть нічого не втямила зі сказаного, які там безсмертні, що вона говорить та жінка, звідки прийшла і хто сама Мальва насправді, ким були її біологічні батьки. Здавалося, від питань голова зараз вибухне.

Птаха взяла дівчину за руку, затиснула її долоню в своїй, і Мальва відчула, як від того доторку враз стало тепло і добре. Аж очі заплющила від несподіванки. Спокій огортав тіло та душу саваном. Хороше, затишно, лагідно. Птаха заговорила:

— Розумію, Мальво, що у тебе назбиралося доволі багато запитань і до мене, і до того, хто тебе й мене у це вплутав. Знаєш, у мене запитань, попри мою багатовікову історію, до тої пані не менше. Але той, хто встановив світові порядки, встановив певні закони та правила для всіх мешканців тих світів, тому ліпше жити за ними, аніж без них.

Птаха серйозно продовжувала далі:

— Я — Птаха, безсмертна людина, з безсмертною душею в безсмертному тілі. Відтепер ти також безсмертна, одна з нас. Та, що володіє смертю, вирішує — чи достойна твоя душа врешті перейти поріг безсмертя, чи має ще вкотре пере родитися в тлінному тілі, щоб наповнити чару свого єства мудрістю та глибиною пізнання, не піддаючись спокусам та облудам. Кожне таке переродження жорстоко починається з чистого аркуша паперу, і тільки найміцніші душі витримують випробування, приготовлені Творцем. Твоя душа — витримала. Мара позначила тебе.

Птаха вмовкла, уважно дивлячись на Мальву. Чи зрозуміла та бодай щось зі сказаного, чи має якісь запитання?

— Мара, це та, що через Остапа Перемінник передала? — уточнила дівчина.

Птаха кивнула й продовжувала:

— Світобудова, або чотирибокий Світовид, як ми кажемо, доволі складна річ. Так — планети, всесвіти, галактики, цілі зоряні системи, тіла та антитіла, які пояснює наука вашого світу, — то лишень крихітне зернятко від знання великих, від того знання, до якого тобі дозволять доторкнутися. Всі ці планети і зорі нічогісінько не варті без духу, тобто, як ви кажете, без енергії, енергії Творця. Межа між реальним і нереальним насправді доволі хистка, як і між минулим, майбутнім та сучасним. Коли розігнатися до швидкості світла, а потім піти ще й далі, навіть думкою, відкриваються інші виміри, відкривається те, що заховане за рамками, за межами людського розуміння.

Знову пауза, і знову мовчання. Мальва думає, Мальва переосмислює, вона — тонка нитка павутинка під вітром, маленький порух чи надто сильний порив — і порветься. І тому Птаха уважно добирає слова, дивлячись, як тремтить та пульсує жилка на скроні дівчини, майже як у Стриба.

— Творець створив наш простір неоднозначним. Чорне і біле, яке врівноважує чорне. Тільки, здається, на сірість він аж ніяк не розраховував, але тут з’явилася і вона. Та про неї згодом, бо коли її забагато, об’єднуються і світлі, і темні. Темрява не породжує тіней, а сонце творить їх. Рівновага — день врівноважений ніччю, жоден не перемагає. Часи рівноваги, часи переваги і знову рівноваги, і так по колу — Коловорот. Так у цілому Просторі. Були створені світи, де переважав світлий, але існують світи, де гору бере темний бік, темрява. Дві іпостасі великого Сварога, два його крила — Чорнобог та Білобог. Не дві окремі частинки, а дві половинки одного цілого, всемогутнього.

Мальва врешті підняла очі. У них було стільки захоплення та якогось шаленого блиску, що Птаха аж замилувалася дівчинкою. Чиста душа нової безсмертної — то білосніжний аркуш паперу. Зоране поле, в яке падає зерном слово і проростає. Тільки тепер Птаха усвідомила, що стає Учителем безсмертної, як колись Посолонь став її. Мара готувала Птаху до цього, вона не тільки обрала Мальву за безсмертну, а й дібрала для неї й Учителя. Чому вона?

— Агов, Птахо, ти зі мною? — Мальва трусила жінку за руку, бо та, схоже, трішки замислилася. — Я запитую, чому все ускладнювати? Ну хай собі будуть світи — світлі окремо, темні — окремо, кожен хай живе так, як йому заманеться, і не втручайтесь у долі одне одного. Схоже, ви одне одного не дуже любите, тобто світлі та темні, пра’? Ліва рука не любить правої чи то праве око не довіряє лівому?

— Ні, не зовсім так. Уяви собі на мить, що ти мешкаєш в ідеальному світі, де дотримуються всіх, як там… Ну, хай буде «Заповідей Божих», простіше зрозуміти тобі. Немає війн, голоду, всі щасливі, завжди усміхнені, довкола ідеальні чистота, лад та порядок. Кожен живе, як кажуть — на повну, як хоче, однак дотримуючись усіх приписів, законів та заповідей. Ідеальне суспільство. Скажи, Мальво, хотіла б жити в такому?

— Ще питаєш! Певне що так!

— А чим би там займалася?