У 1907 р. Джек Лондон з дружиною Чарміан відбуває в майже дворічну тихоокеанську подорож на яхті «Снарк», побудованій за його кресленням. Ця подорож якоюсь мірою схожа на ті мандри-втечі, до яких він удавався у молодості: вона теж підводила риску цілим етапом життя, особистого і громадського. На «Снарку» вони пройшли тисячі миль, побували на багатьох островах Полінезії. При цьому Джек виконував обов'язки матроса і заразом писав свій кращий твір, роман «Мартін Іден». Сама подорож була ним згодом описана в книзі «Подорож на «Снарку», що з'явилася 1911 року.

Після повернення до Америки Лондон вирішує розпрощатися з містом і в 1910 р. оселяється в мальовничому куточку Каліфорнії, долині Глен-Еллен – Місячній долині. Але він не перетворюється на звичайного землевласника, продовжує непокоїтися соціальними питаннями, і у своїй Місячній долині розпочинає експеримент по відродженню в Каліфорнії землеробства, що мало розв'язати проблеми перенаселених міст. На своїх 1500 акрах землі він розгортає сучасне фермерське господарство, яке прибутків не давало, але Лондон відчував радість від роботи на землі. Стає явним охолодження його стосунків із соціалістами. Він болісне реагує на їхні закиди про його «капіталістичний» спосіб життя, знову і знову наголошує, що він ніколи нікого не експлуатував, а все, що він має, зароблене власною працею. Проте фінансово допомагати партії продовжує і офіційно виходить з неї лише у 1916р.

Пише Лондон в останні роки багато, можливо, навіть надто багато. Створює кілька збірок оповідань, в яких використовує матеріали, привезені з подорожі на «Снарку»; кращі з цих збірок «Оповідання південних морів» (1911) та «Син Сонця» (1912). У них знову пожвавлюється романтичний струмінь, пов'язаний, зокрема, з зображенням тропічної екзотики, знаходить продовження мотив протиставлення первісної дикості цивілізації. Та заразом у них більше гумору, ніж у ранніх північних оповіданнях, менше романтики і патетики.

З'являється в його творах і новий ідейно-тематичний комплекс – поетизація життя серед каліфорнійської природи, спокійного й врівноваженого, сповненого нехитрих господарських турбот. Він лягає в основу трьох найпопулярніших романів цього періоду: «Час-не-Жде» (1910), «Місячна долина» (1913) та «Маленька господиня великого будинку» (1915). «Час-не-Жде» поєднує клондайкську та урбаністичну теми з каліфорнійською, ідейно підпорядковуючи їх останній, що реалізується в сюжеті: Джо Гарніш, золотошукач і бізнесмен, знаходить щастя у коханні та житті на лоні природи. Наочніше протиставлення міста, що руйнує людину, і сільської ідилії, що відновлює її вітальні сили, здійснюється в романі «Місячна долина», який переповідає історію подружжя з робітничого середовища, що тікає з міста й оселяється на фермі. Мелодраматичний елемент, що дається у ньому взнаки, значно посилюється у «Маленькій господині великого будинку», не кращому з названих творів.

Пробує себе Лондон і в нових жанрах. Так, «Серця трьох» (1915) є кінороманом, що зумовило підвищену увагу до сюжетних перипетій і насиченість візуального ряду. Не особливо глибока за змістом, історія шукачів скарбів майя користується популярністю у читачів. Доволі оригінальний роман «Міжзоряний мандрівник» (1916), в якому йдеться про пенітенціарну систему США (головний герой роману відбуває покарання у тюрмі Сен-Квентін), а вставні новели, які є фантазіями на історичні теми, розширюють і поглиблюють змістовий діапазон твору. Є ще добре відомі читачам анімалістські повісті «Джеррі – острівник» та «Майкл, брат Джеррі» (видані у 1917 p.), п'єса «Крадіжка», авантюрно-детективне «Бюро вбивств», багато новел на різні теми, серед них і найвищого рівня, а також кілька романів, для яких не знайшлося місця у стислому нарисі творчості.

Надмір напружена письменницька праця забирає у Лондона багато сил і дедалі менше приносить радості. Але усталений modus vivendi, плани й проекти – сільськогосподарські експерименти, будівництво Дому Вовка тощо – вимагають багато грошей; приблизно половина заробленого звично йде на утримання родичів, знайомих і різних людей, що звертаються до нього по допомогу. До фізичної додається душевна втома, він помічає, що його щедрістю зловживають, потай кепкуючи над «забаганками багатія». Найтяжчого удару його віра в людей зазнала, коли влітку 1913 р. згорів щойно збудований Дім Вовка, який він мислив як родове гніздо. Було зрозуміло, що ще підпал і що здійснив його той, кому Лондон дав притулок. Та воля і віра письменника витримали і цей удар. З'являється новий проект: він створить на ранчо комуну для «обраних», для чесних і сумлінних трудівників. Це був не комерційний проект, розрахований на отримання прибутків. Ця комуна була реалізацією, у міру можливостей, давньої мрії про гідне життя людей праці, яка свого часу привела його до соціалістів.

В останні роки Лондон зловживає алкоголем, що призводить до загострення хронічної недуги уремії; під час її чергового нападу він випиває надмірну дозу морфію і помирає 22 листопада 1916 року. Обставини смерті письменника нагадують самогубство, що й породило відповідну версію, але це міг бути й нещасний випадок. Похований Джек Лондон у себе на ранчо, на пагорбі, який він незадовго до смерті і вказав як на місце, де хотів би покоїтися. Місце його поховання позначає величезна кам'яна брила, на якій тільки й вибито: «Джек Лондон».

За шістнадцять років творчої діяльності з-під пера Лондона вийшло 19 романів, 18 збірок оповідань, нарисів і статей, 8 автобіографічних і соціологічних книг, 3 п'єси, кілька десятків віршів. Писав він легко, але такій продуктивності немалою мірою сприяла і залізна самодисципліна письменника. Ще на початку літературної кар'єри він установив для себе норму: 1000 слів щодня, крім неділі, і майже ніколи від неї не відступав. Та зіграло свою роль і те, що він вічно поспішав і в нього не залишалося часу на обдумування творів та їх доробку. Він зізнався в одному інтерв'ю: «У мене немає незавершених творів. У будь-якому випадку я завершую те, за що беруся. Якщо вийшло добре, я ставлю підпис і відсилаю видавцям. Якщо вийшло не дуже, я теж підписую і відсилаю». Тому далеко не все ним написане рівноцінне, немало й такого, що серйозної критики не витримує. Але про творчі досягнення письменників судять за вершинними творами, а не за «валовою» продукцією. Такі твори, як «північні оповідання» і роман «Мартін Іден» ставлять його в один ряд з видатними письменниками XX століття.