— Такий тонесенький.

— Як ти сама. Це я замовив його Мікену для тебе. Такими мечами б’ються брави у Пентосі, Мирі та інших Вільних Містах. Голови ним не зрубаєш, та дірок наробиш хвацько, якщо рухатися швидко.

— А я швидка, — похвалилася Ар’я.

— Маєш вправлятися щодня. — Він вклав меча їй до рук, показав, як тримати, і ступив крок назад.

— Як почуваєшся? Врівноважений добре?

— Та мабуть, — відповіла Ар’я.

— Тоді перший урок, — мовив Джон. — Штрикай гострим кінцем.

Ар’я хльоснула його по руці площиною клинка. Удар був болісний, та Джон розплився у посмішці, мов дурник.

— Сама знаю, котрим кінцем, — насварилася вона, а тоді по обличчі в неї пробіг сумнів. — Септа Мордана його забере.

— А от не забере, якщо не знатиме, що ти його маєш, — заперечив Джон.

— З ким мені вправлятися?

— Когось знайдеш, — запевнив Джон. — Король-Берег — велике місто, воно у тисячу разів більше за Зимосіч. А поки не знайдеш напарника, дивись, як б’ються у дворі. Бігай, катайся верхи, зміцнюй себе. І що б ти не робила…

Ар’я знала, що буде далі. Тому вони закінчили разом:

— …не… кажи… Сансі!

Джон скуйовдив їй волосся.

— Я сумуватиму за тобою, сестричко.

Раптом вона скривилася так, наче збиралася плакати.

— Шкода, що ти не їдеш з нами.

— Інколи різні дороги приводять до одного замку. Хто може знати?

Йому покращало. Він не збирався давати волю смутку.

— Ліпше мені вже піти. Примушу дядька Бенджена чекати ще довше, і перший свій рік на Стіні виноситиму нічні горщики за всіма братчиками.

Ар’я ринула до нього, щоб востаннє обійняти.

— Спершу меча поклади, — засміявся Джон. Вона обережно відклала зброю убік, а тоді засипала брата поцілунками.

Коли він обернувся, щоб іти, вона вже знову схопила меча до рук, випробовуючи його рівновагу.

— Трохи не забув, — мовив Джон до сестри. — Усі найкращі мечі мають імена.

— Як Лід, — згадала вона. Тоді подивилася на клинок у себе в руці. — А яке ім’я має цей? Ану кажи!

— Хіба сама не вгадаєш? — піддражнив Джон. — Твоя найулюбленіша річ.

Спершу Ар’я спантеличилася, та потім швидко втямила, і вони з братом вигукнули разом:

— ГОЛКА!

Пам’ять про її сміх зігрівала Джона у довгій подорожі на північ.

Коли Даянерис Таргарієн виходила заміж за хала Дрого, в душі її панував страх, а навколо — варварські розкоші. Подію винесли у поле за стіни Пентосу, бо дотракійський звичай вимагав, аби усе важливе в людському житті відбувалося просто неба.

Дрого прикликав на весілля свій халазар, і він з’явився: сорок тисяч дотракійських вояків та незліченний натовп жінок, дітей і невільників. Вони стали табором за міськими стінами, випасаючи величезні табуни худоби, виплітаючи собі з трави шатра-палаци, поїдаючи усе, що вкидалося в око, і з кожним днем дедалі більше тривожачи добропорядних пентоських мешканців.

— Мої співтовариші-магістрати подвоїли чисельність міської варти, — казав їм Іліріо одного вечора за тарелями качок з медом та хрустких жовтогарячих перців у маєтку, де вони раніше здибали хала Дрого. Зараз хал поїхав до свого халазару, а маєток передав Даянерис та її братові до дня весілля.

— Краще нам видати принцесу Даянерис заміж якомога швидше, поки вони не роздали половину пентоської скарбниці сердюкам та бравам, — зволив пожартувати пан лицар Джораг Мормонт. Вигнанець запропонував свого меча братові Дані тієї самої ночі, коли її продали халові Дрого. Візерис радо прийняв його службу, і Мормонт зробився їхнім незмінним супутником.

Магістрат Іліріо весело засміявся крізь розгалужену надвоє бороду, та Візерис хоч би посміхнувся.

— Хай забирає її завтра, коли бажає, — відказав її брат. Він подивився на Дані, й та сховала очі. — Аби ціну заплатив.

Іліріо заспокійливо помахав рукою, на якій кожен палець блищав коштовним перснем.

— Кажу вам, усе влаштовано. Повірте мені. Хал обіцяв вам корону, і ви її матимете.

— Гаразд, але коли?

— Коли хал скаже, — мовив Іліріо. — Спершу він хоче мати дівчину, а після весілля йому треба буде перетнути степ і показати її дошхалін у Ваес Дотраку. Мабуть, опісля. Якщо знамення скажуть на користь війни.

Візерис посовався від нетерплячки.

— Сцяти я хотів на дотракійські знамення. На батьківському троні сидить Узурпатор. Скільки ще мені чекати?