Джем заперечив, адже він щоразу, йдучи до школи, проходить повз будинок Редлі.

— Ти не проходиш, а пробігаєш,— сказала я.

Діл доконав Джема на третій день, коли сказав, що в Мерідіані люди не такі боягузи, як у Мейкомбі, що він ніколи не бачив таких легкодухих людей, як у Мейкомбі.

Цього для Джема було досить: він рішуче попрямував до рогу вулиці, зупинився і, обіпершись на ліхтарний стовп, втупився в хвіртку, що гойдалася на саморобних завісах, ніби от-от мала зірватися.

— Сподіваюся, ти розумієш, Діле Гарріс, що нам усім тут каюк,— мовив Джем, коли ми підійшли до нього.— Якщо він видряпає вам очі, я не буду винен. Май на увазі, все це затіяв ти.

— А ти все-таки боягуз,— лагідно промимрив Діл.

Джемові хотілося, щоб Діл затямив раз і назавжди, що він нічого не боїться.

— Я просто не можу придумати, як його виманити, щоб він нас не спіймав. Крім того, не забувай, що у мене є молодша сестричка.

Коли він це сказав, я зрозуміла: він боїться. Одного разу я загадала йому стрибнути з даху будинку, і тоді він теж згадав, що в нього є маленька сестричка. «Що станеться з тобою, якщо я розіб'юся?» — запитав. Потім стрибнув, щасливо приземлився і забув про свою відповідальність за сестричку, аж поки не опинився біля воріт Редлі.

— То що — назад? — промовив Діл.— Коли так, тоді...

— Діл, усе це треба обмізкувати,— сказав Джем.— Дай хвилинку подумати... це все одно, що примусити черепаху висунути голову...

— А як це зробити? — запитав Діл.

— Припекти її сірником знизу.

Я погрозила, що скажу Аттікусу, якщо Джем підпалить будинок Редлі.

Діл зауважив, що припікати черепаху сірником — мерзота.

— Ніяка не мерзота — треба ж якось її примусити, це ж не те, що кинути її у вогонь,— пробурчав Джем.

— Звідки ти знаєш, що їй не боляче від сірника?

— Дурний, черепахи нічого не відчувають,— сказав Джем.

— А ти що, був коли-небудь черепахою?

— Ну, це ти вже занадто. Дай мені подумати хвилинку... може, спробувати камінцями...

Джем стояв замислено так довго, що Діл вирішив трохи поступитися.

— Гаразд, я не казатиму, що ти злякався, ти тільки підійди до будинку, торкнися стіни рукою — і «Сірий привид» твій.

Джем повеселішав.

— Тільки торкнутись — і все?

Діл кивнув головою.

— Це точно? Бо коли я повернуся, ти скажеш, ніби щось було не так.

— Ні, це точно! — запевнив Діл.— Побачивши тебе у і він, певно, вискочить, тоді я і Всевидько накинемось на нього, повалимо і скажемо, що не збираємося його кривдити.

Ми перейшли вулицю, що вела повз будинок Редлі, і зупинилися біля воріт.

— Ну, йди,— озвався Діл.— Ми з Всевидьком будемо тут.

— Іду,— відповів Джем.— Не підганяй мене.

Він пройшов до кінця паркану, повернув назад і, ніби зважуючи, як краще здійснити операцію, нахмурився і почухав потилицю.

Я фиркнула.

Джем рвучко розчинив ворота, кинувся до будинку, ляснув долонею по стіні і чимдуж побіг назад повз нас, навіть не озирнувся, щоб побачити, чим скінчилася його вилазка. Ми з Ділом летіли слідом за ним. Без пригод добігли до веранди і, захекавшись, насилу зводячи дух, оглянулися.

Старий будинок стояв як і раніше — похмурий, сумовитий, проте нам здалося, що штора на одному вікні поворухнулась. Легенький, ледь помітний рух — і знову будинок завмер.

На початку вересня Діл поїхав назад до Мерідіана. Ми провели його до автобуса, що відходив о п'ятій годині. Я страшенно сумувала, а потім згадала, що за тиждень мені йти до школи. Нічого в житті не ждала так нетерпляче. Годинами, бувало, просиджувала взимку в хатці на платані, дивилася на шкільне подвір'я, стежила за учнями в бінокль, який мені дав Джем, вивчала їхні ігри і не спускала очей з червоної куртки Джема, коли хлопці грали в піжмурки, потайки ділила їхні радощі і невдачі. Як мені хотілося бути разом з ними!

В перший день занять Джем зглянувся і відвів мене до школи — звичайно це роблять батьки, але Аттікус сказав, що Джем охоче покаже мені мій клас. Певно, без винагороди тут не обійшлося, бо коли ми підтюпцем обминали подвір'я Редлі, я почула незвичайний звук — дзенькіт монет у кишені Джема. Біля школи ми стишили ходу, Джем докладно пояснив мені, що в школі я не повинна турбувати його: щоб не чіплялась і не просила виконати що-небудь з «Тарзана і людини-мурашки», не натякала недоречно про його особисте життя і не бігала за ним назирці під час перерви. Моє місце в першому класі, місце Джема — в п'ятому. Словом, я не повинна біля нього вештатися.