Я подумав, що мені з Дзвінкою також не було б зайвим десь відпочити від тієї драми абсурду, що власне розігрувалася. Ми порадились, і я вирішив іти в ліс – у гори. Дзвінка розповіла, що там, на скаженій висоті, є дуже кльове озеро Місячне. Назвали його так тому, що навіть при молодику видне дно, настільки воно прозоре. Проте Дзвінка наполягала на власній версії: буцім назвали озеро на честь Зіґфріди, донечки страшної відьми Ядвіґи; тільки-но та залізла у воду, як відразу ж почалися перші місячні. Такі справи. У всіх незайманок, наголосила Дзвінка, відразу ж починаються діла, варто їм бодай одним оком глянути лиш на плесо.

– Тобі видніше, – філософськи прокоментував я.

Ми мали взяти по спальнику, два наплечники й купу різного потрібного в поході приладдя: починаючи м’ясорубкою й пінним вогнегасником, закінчуючи п’ятикілограмовими чавунними гантелями і дворучною пилою “Дружба-2”.

Та насамперід я мусив УЛАМАТИ Дзвінчиних батьків. Пані Віра була приємною тихою жінкою років так п’ятдесяти, пан Юрцьо – приємним тихим паном, на рік старшим. Лишень двадцятилітня сестриця Квітуся була сукою, яку ще треба пошукати. Але, дякувати пану Богу (богу Пану?), зараз вона гризе ґраніт науки у Києво-Могилянці.

Попри всю тихість та приємність, старі заперлися, як цапи.

“Ні, – кажуть, – пане Михайле, Дзвінка з Вами в гори не піде, ні-ні, ото наших знайомих доня ходила разом із пластунами в гори, вдарилась головою й осліпла, так що ні-ні. У зв’язку з цим ми не можемо довірити Вам, пане Михайле, нашу доню, нашу радість, наш калиновий цвіт, наше дитятко пресолодке, сріблом потикане, золотом підбите, оно Квітуня в Кийові, до нас майже й не приїжджає, тому втративши Дзвінку, необережно Вам, пане Михайле, довірену, ми втратимо віру в прийдешнє, у днесь завтрішній, у наше світле майбутнє, у Кравчука, в Чорновола, Валєнсу, Магаріші Магеш Йоґі, Карлоса Кастанеду, Теуна Мареза, Тайшу Абеляр, дона Хуана, рабиню Ізауру, Джидду Крішнамурті, Ортеґу-і-Гассета, Мануеля Маруланду, А. Ч. Бхактіведанту Свамі Прабхупаду, Махасаматмана й Уіцілопочтлі з Кетцалькоатлем разом узятими. (А п л о д и с м е н т и.)

Бабільше! Щобільше, втративши нашу ясочку, ми зневіримося в те, за що боролись наші батьки, підставляючи свої юні груди на штики п’яних матросів під Крутами! (Т р и в а л і о п л е с к и.)

Конец ознакомительного фрагмента.