— Ти тоді вже була смертною? — спитала Сюзанна. — Судячи з твоєї розповіді, то вже була.

— Я наближалася до цього, — відповіла вона. — Волтер назвав це процесом перетворення.

— Гаразд. Розповідай далі.

Але на цьому місці спогади Мії губилися в мороці — не в тодеші, але далекому від приємності. Щось на кшталт амнезії, і амнезія та була червоною. Того кольору, якому Сюзанна перестала довіряти. Чи відбувся перехід вагітної жінки зі світу духів у світ живих — її втілення в Мію — крізь якісь із дверей? Схоже було, вона й сама того не знала. Тільки те, що був якийсь період темряви — безпам’ятства, гадала вона, — а тоді вона прокинулась.

— …такою, як ти мене зараз бачиш, тільки ще не вагітною, звісно.

Волтер пояснив їй, що насправді Мія неспроможна мати дитину, навіть в образі смертної жінки. Виносити — так. Зачати — ні. От так і вийшло, що один з первісних демонів прислужився Багряному Королю, взявши сім’я Роланда в жіночому образі, а в чоловічому передавши його Сюзанні. Була тому й ще одна причина. Волтер про неї промовчав, але Мія знала.

— Пророцтво, — сказала вона, втупившись очима вздовж порожньої, без тіней вулиці. Туди, де перед федікським кафе, під вивіскою СМАШНІ ДЕШОВІ ОБІДИ, мовчки іржавів робот, що був схожий на Енді з Кальї.

— Яке пророцтво? — спитала Сюзанна.

— Останній у роду Ельда зачне дитя від кровозмішення зі своєю сестрою або дочкою, і те дитя матиме мітку, по червоній п’яті пізнаєте його. І це воно обірве дихання останньому воїну.

— Жінко, я аж ніяк не сестра Роланду і я не його дочка! Можливо, ти не помітила невеличкої, проте кардинальної різниці між кольором його і моєї шкіри, а якщо бути точною — то він білий, а я чорна.

Подумки вона, проте, вирішила, що сенс того пророцтва цілком прозорий. Сім’ї ж створюються різними способами. Кровний зв’язок — лише один із них.

— А хіба він не казав тобі, що означає слово «дін»? — запитала Мія.

— Звичайно, воно означає «очільник». Якби він очолював не купку страхолюдних стрільців, а цілу країну, воно означало б «король».

— Очільник, король, так і є. А тепер, Сюзанно, скажи мені, чи не є ці слова усього лиш нікчемною заміною для іншого слова?

Сюзанна мовчала.

Але Мія кивнула, ніби почула її відповідь, а тоді скривилася від чергового нападу переймів. Біль минувся, і вона продовжила:

— Сперма належала Роландові. Гадаю, якось її могли зберігати по науці старих людей, поки первісний демон не обернувся з жінки на чоловіка, але це не найважливіша частина історії. Важливе те, що сперма залишалась живою і знайшла свою долю, як і було напророчено ка.

— Мою яйцеклітину.

— Твою яйцеклітину.

— Коли мене було зґвалтовано у кам’яному колі.

— Правду кажеш.

Сюзанна сиділа замислившись. Нарешті підвела очі.

— Здається мені, я казала правду й щодо іншого. Тобі вона тоді не сподобалась, та й тепер навряд чи будеш рада її почути, а втім, дівчино, ти ж просто нянька.

Цього разу Мія не збурилася. Лиш усміхнулась.

— А в кого не припинялися менструації, хоча й нудило вранці? У тебе. А хто зараз має отакенне черево? Я. Якщо хтось і був із нас нянькою, Сюзанно з Нью-Йорка, так це ти.

— Як таке могло бути? Ти знаєш?

Мія знала.

Дитя, так сказав Волтер, буде передаватися у Мію, клітина по клітинці, як факс передається слово по слову.

Сюзанна було відкрила рот, аби сказати, що вона не знає, що таке факс, але тут же його й закрила. Вона вловила суть сказаного Мією, і цього було достатньо, щоб сповнити її жахливою комбінацією з благоговіння й люті. Вона була вагітною. Насправді, в повному значенні цього слова, навіть зараз. Але дитину

(передавали факсом)

у Мію. Починався цей процес швидко, а тоді уповільнився, чи навпаки — починався повільно, а тепер прискорився? Либонь, останнє, подумалось їй, бо з плином часу вона дедалі менше відчувала себе вагітною. Живіт, що було почав трохи випинатися в неї, знову став майже пласким. І тепер вона зрозуміла, чому вони з Мією відчували однаковий потяг до малюка: фактично він однаково належав їм обом. Передавався, немов та… кров від донора донору.

От лише, коли в тебе беруть кров, аби влити її комусь іншому, в тебе питають на це дозволу. Якщо це роблять лікарі, звісно, а не якісь вампіри отця Каллагена. Ти набагато ближча саме до останніх, Міє, хіба ні?