Як тільки заявляться в повітрі сотні тисяч комах, то за ними не забаряться й павуки, що посідають на стеблинки трав і почнуть снувати шовкові тенета. А коли дозріє перше зерно трав, знайдуться і мурашки, щоб сховати його собі на зиму.

Раптом глибоку тишу порушив звук, немов хтось чмокнув язиком. То ліниво виповзає з щілини з землі дивна істота — довга, наче рука людини. Незграбне й плоске, чорне тіло з вогняними плямами, мов куца гадюка, з двома ногами під головою і рожевими вухами, що звисають майже до землі. Що це? Саламандра, тритон, спрут чи амфібія? А може, це споріднення всіх чотирьох видів. Ця загадкова тварина з'являється завжди самітна — в парі їх ще не бачив ніхто, яєць її теж ніхто не знаходив. Найневинніше страховище, про якого не знають, чим і для чого воно живе.

Де озеро перетворилося в мочар, який згодом почав висихати, там повітря насичується різною заразою, і людині там затримуватися небезпечно. І от раптом я почав відчувати, що зі мною щось діється. Ноги ослабли, голова стала важкою. Однак повертатися на корабель я не збирався, бо хотів до кінця бачити таємницю виникнення нового світу.

Коли б навіть довелося накласти за це головою, то я згодився б.

Від непомірної спеки вода з озера випаровувалася, і швидко на дні залишився тільки намул з багнищем посередині, яке то набухало, то спадало.

Що ж там виникне?

Гарячка вже зовсім перемагала мене — я не міг навіть ворухнутися. Мене душив мочарний сморід, дошкуляли бридкі гадюки, повзучі ящірки, не давали спокою рої докучливих комах, та я все ж не залишав свого місця. Цікаво, що народиться з того багнища?

Біля мене була Бебі, яка, звичайно, лікувати від гарячки не вміла, лише проганяла від мене полчища бридких плазунів, та стирала лапами з мого обличчя в'їдливу комашню.

А я не зводив очей з багна. Воно ще більше підсохло, поверхня його вкрилася твердою корою і весь час ворушилася, наче щось її місило.

Здавалося мені, що в цьому рухливому намулі поволі окреслюються обриси величезної постаті — довгого тулуба, круглої голови, чотирьох довгастих кінцівок — можливо, рук та ніг.

Що ж то воно народиться?

Людина чи велетенський ящір? А можливо, страхітливе споріднення обох? Обриси істоти ставали все яснішими й чіткішими.

В моїй голові вмить майнула несподівана хвороблива думка.

Якщо я помру в ту саму хвилину, коли народиться це чудисько, то воно проковтне все живе на острові — насамперед вірну мою ведмедицю, потім тестя, доброго старця Ламека, якого я звільнив з кришталевої домовини, нарешті, мою Нагаму, в якій б'ється серце мого життя.

Ця думка довела мене до розпачу.

— О Нагамо! — скрикнув я.

— Я тут! — шепнув до мого вуха солодкий голос, й любе обличчя всміхнулося мені. Старий Ламек припав до моїх ніг і дякував своєму богові, що той допоміг їм знайти мене.

Мої любі й дорогі родичі занепокоїлися, що мене так довго немає, і, як тільки вздовж долини підсохли шляхи, обоє враз побігли за мною.

Патріарх щонайперше зайнявся лікуванням моєї хвороби. Він знав цілющу силу всіх трав. Знав трави, що лікують біль шлунку, знав ті, що знімають гарячку — досить лише їх прикласти до тіла. Ламек напоїв мене і обгорнув цілющими травами. Потім удвох з Нагамою підняли мене, поклали на спину ведмедиці й добре прив'язали, щоб я не впав.

Підвівши руку, я показав на істоту в багні, що корчилася в муках народження.

Ламек глянув і, затуливши обличчя руками, перелякано скрикнув: «Велетень!» і кинувся тікати звідси з блискавичною швидкістю. Ми зупинилися аж на «Тегетгофі».

Шалений біг пішов мені на користь — я добре спітнів. До того ж, Бебі кілька разів викупала мене в потоках, і це замінило мені чудодійні компреси. Коли ми прибули на «Тегетгоф», я був уже майже здоровим. Тільки втома змусила мене лягти в ліжко.

На острові тепло вже доходило до 20° (за Реомюром). Цікаво, що народиться з багновиці цієї ночі?

Після гарячки й виснажливої втечі я поринув у сон. Пробудився я від лютого холоду і, розплющивши очі, побачив, що Нагама, одягнена в шубу, роздмухує в грубці вогонь.

Термометр показував 12 градусів нижче нуля, вода в моїй склянці замерзла.

Що трапилося?

Зіскочив я з ліжка, одягся за допомогою Нагами і виповз на палубу. Там, упавши на коліна й розпростерши руки, молився Ламек.

А навколо панувала північна полярна ніч!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Що з нами трапилося?

А ось що. Морська течія повернула острів так, що нафтовий вулкан опинився на протилежній його частині. Нафта вже не обмиває наш острів, а залишається в морі, за островом. Водночас морська течія, ввірвавшись поміж вугільні шари, загасила нафту, і вулкан тепер уже не горить.