Вход/Регистрация
Повна темрява. Без зірок
вернуться

Кінг Стівен

Шрифт:

— Господь попіклується про вашого сина. І Шеннон також. Знаєте, вони дійсно були гарною парою, так усі казали. Подеколи квітка розпукується зарано і її вбиває морозом. Як шкода. Як шкода. Як же це сумно, як шкода.

Вона потисла мені руку — міцно, по-чоловічому, — а відтак сіла за кермо й від’їхала своєю тарадайкою. Не думаю, щоб вона усвідомлювала, що наприкінці говорила про Шеннон і мого сина в минулому часі.

* * * * *

У п’ятницю з’явився й Шериф Джонс за кермом машини з золотою зіркою на дверцятах. Та й не сам. Слідом за ним їхав мій пікап. У мене серце підстрибнуло, коли я його побачив; а потім обірвалося, коли я роздивився, хто ним кермує: Ларс Ольсен.

Я намагався спокійно чекати, поки Джонс справить ритуал свого прибуття: підсмикування ременя, витирання лоба (хоча день тоді був хмарний, прохолодний), пригладжування волосся. Я не зміг утерпіти.

— З ним усе гаразд? Ви його знайшли?

— Ба ні, поки що нам не вдалося, — він піднявся по сходах ганку. — Об’їждчик знайшов машину східніше від Лайм Біска, проте ані сліду хлопця. Ми б знали, у якому стані зараз його здоров’я, аби ви повідомили про все відразу, щойно це трапилось. Хіба ні?

— Я сподівався, що він повернеться сам, — мовив я глухо. — Він поїхав до Омахи. Я не знаю, чи маю все вам розповідати детально, Шерифе...

На слухову відстань наблизився Ларс Ольсен, з вухами ледь не сторчма.

— Ольсене, піди посидь у моїй машині, — наказав Джонс. — Тут приватна розмова.

Ларс, покірлива душа, не сперечаючись, поспішив геть. Джонс знову обернувся до мене. Він був далебі менш жвавим, ніж під час свого першого візиту, а також скинув із себе маску незграби.

— Я вже достатньо знаю, хіба ні? Про те, що ваш хлопець жив із дівчиною Коттері, як дорослий, і про те, що він, певне, чкурнув до Омахи. Він з’їхав із шосе, загнавши пікап у поле з високою травою, коли зрозумів, що його бак уже майже порожній. Це розумно. Він від вас набрався розуму? Чи від Арлетт?

Я на це не відповів нічого, але він подав мені одну ідею. Крихітну, але вона могла прислужитися.

— Я розкажу вам одну річ, за яку ми йому можемо бути вдячні, — продовжив Джонс. — Це його також може вберегти від в’язниці. Перед тим, як продовжити свою веселу подорож, він повиривав геть усю траву з-під машини. Отже, нічому було зайнятись від вихлопу, ну, ви розумієте. Пожежа в прерії, коли могли б вигоріти кілька тисяч акрів, після такого присяжні потрапили б у делікатну ситуацію, як ви гадаєте? Навіть якщо порушникові близько п’ятнадцяти років.

— Ну, Шерифе, цього не трапилося, тут він повівся як слід, тож чому ви про це розводитеся?

Звичайно, я знав відповідь. Нехай Шерифові Джонсу плювати було з високої гори на таких, як Ендрю Лестер, правник-юрист, але з Гарлом вони були добрими приятелями. Обидва стали членами новоутвореної Оленячої ложі [45] , а Гарл мав проти мого сина зуб.

— Делікатна ситуація, як ви гадаєте? — він знову втер собі лоба і надів стетсон. — Авжеж, я теж потрапив би в делікатну ситуацію, аби це був мій син. Та знаєте, що? Аби це був мій син, а Гарл Коттері був моїм сусідом — моїм добрим сусідом, — я би, мабуть, бігма побіг до нього і сказав: «Гарле! А знаєш що? Здається, мій син збирається поїхати побачитися з твоєю дочкою. Чи не хочеш ти попередити там когось, щоб назирали?». Та авжеж, ви цього не зробили, хіба ні?

45

«Order of Elks» — заснована 1868 року громадська організація, чоловіче братство, яке зараз налічує близька мільйона членів; зокрема, «оленями» були п’ять президентів США, включно з Рузвельтом і Кеннеді.

Ідея, на яку він мене наштовхнув, здавалася мені дедалі кращою, і вже майже настав час її застосувати.

— Він не з’являвся там, де вона зараз, так?

— Поки ще ні, він, може, поки що шукає те місце.

— Я не думаю, що він утік, аби розшукати Шеннон, — сказав я.

— А навіщо ж тоді? Чи там, в Омасі, кращий сорт морозива? Бо саме туди він прямував, це ясно, як світло.

— Я гадаю, він вирушив на пошуки своєї матері. Гадаю, вона могла якось дати йому про себе знати.

Це ошелешило його секунд на десять, достатньо, щоби вкотре витерти лоба і пригладити волосся. Нарешті він промовив:

— Яким таким чином вона могла б це зробити?

— Листом, отака моя перша здогадка.

Бакалія в Гемінгфорд-Хоум слугувала також і поштовою конторою, куди надсилалася вся кореспонденція «до запитання».

— Йому могли вручити листа, коли він зайшов по цукерку або пакетик арахісу, як він це часто робив по дорозі зі школи. Шерифе, напевне я нічого не знаю, я знаю не більше, ніж того разу, коли ви приїхали сюди й поводилися так, ніби я скоїв бозна-який злочин. Я не той, хто упушив їй живіт.

— Вам краще б припинити таке казати про добру дівчину!

— Може, так, може, й ні, але для мене це виявилося таким самим сюрпризом, як і для Коттері. А тепер ще й мій син зник. Вони принаймні знають, де їхня дочка.

І знову він застиг. Відтак дістав із задньої кишені маленький записничок і щось у ньому швидко надряпав. Поклав його назад і запитав мене:

— Ви не знаєте напевне, що ваша дружина зв’язувалася з вашим сином — саме це ви мені сказали? Це просто припущення?

— Я знаю, що після того, як його мати втекла, він багато балакав про неї, а потім перестав. І тепер ще знаю, що він не об’являвся біля того дому, куди Гарлен із його дружиною запроторили Шеннон, — щодо цього я був здивований не менше за Шерифа Джонса... і вельми вдячний. — Складіть ці два факти разом, і що ви отримаєте?

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 31
  • 32
  • 33
  • 34
  • 35
  • 36
  • 37
  • 38
  • 39
  • 40
  • 41
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: