Пацьорки - дрібний різнокольоровий бісер. Ним можна вишити гарну картину, а можна розсипати по підлозі і ніколи не зібрати до купи. Власне, все наше життя є гра в пацьорки. І від того, як ти використовуєш ці «дрібниці шиття», залежить, чи складуться вони у візерунок.
Annotation
Пацьорки - дрібний різнокольоровий бісер. Ним можна вишити гарну картину, а можна розсипати по підлозі і ніколи не зібрати до купи. Власне, все наше життя є гра в пацьорки. І від того, як ти використовуєш ці «дрібниці шиття», залежить, чи складуться вони у візерунок.
Ірен Роздобудько
Я Є!
ОСЕЛЕДЕЦЬ З ГIРЧИЦЕЮ
ХВIСТ
ОСIНЬ - ЦЕ Я
ШIСТНАДЦЯТЬ
БРИДКЕ ПАЦЯТКО
ЗАХВАТ I ВIТЕР
НЕ ПОВЕРТАЙТЕСЬ
ПЕРШЕ - НЕ ЄДИНЕ
КИЄВЕ - (ти) МIЙ… (роман)?
ПОЖАРТУВАЛИ…
РЕМОНТ
ПРОЗРIННЯ
КРАСИВИЙ ЧОЛОВIК
НОТАТКИ МАРТОПЛЯСА
*
ШКОЛА СТЕРВОЗНОСТI
IРОНIЯ ДОЛI-2
ПОТВОРКА
П'ЯТЬ ХВИЛИН
КОЛИСЬ ДАВНО…
ФАТАЛЬНА ЖIНКА
КОМПЛЕКС ВIДМIННИЦI
ЯК Я ПОДРУГУ ЗАМIЖ ВИДАВАЛА
СОВА
ОСТАННЯ СПОВIДЬ КОРОЛЕВИ
Я ЗАВЖДИ БУВ З ТОБОЮ
ФОРМУЛИ КОХАННЯ
СВИСТ КРIЗЬ ДIРКУ В ЗУБАХ
Ірен Роздобудько
Гра в пацьорки
Я Є!
1
«…вона вистрибнула з темряви прямо пiд колеса мого лiмузина.
Нi, брешу. Лiмузина тодi у мене ще не було. Навiть не було ще такого поняття як «райдер», тобто перелiк всього, без чого твої гастролi неможливi. Нинi у моєму перелiку умов вказана навiть чорна iкра i пляшка «Айс Вайн»…
Отже, лiмузина не було. Проте була «Волга», яку надало керiвництво мiста - чорний катафалк з протертим шкiряним сидiнням.
Зараз такi є хiба що в музеях.
Пiсля концерту ми чудово влаштувалися позаду вчотирьох: я, моя донька (тодi їй було десять) i зворушлива парочка геїв з бек-вокалу, моїх найкращих друзiв. Це я точно пам'ятаю.
Нiби вчора було…
А от назву того мiстечка забула. Їх в моєму життi було безлiч. Надто багато, щоб запам'ятовувати назви. Як, власне, i було безлiч ось таких провiнцiйних дуреп, готових зненацька кинутися пiд колеса.
Але чому я запам'ятала саме її?!
Ця картинка чiтко закарбувалась у пам'ятi: в мерехтливому свiтлi фар, прямо посеред дороги, розгублено розкинувши руки, стоїть вона: чорнi штанцi «пiд шкiру» з дешевого цупкого атласу, такий же топ на тоненьких бретельках, неймовiрного вигляду i якостi дерев'янi босонiжки-стукалки (тодi вони лише входили в моду) на височеннiй платформi - вершина майстерностi якогось мiсцевого теслi.
Повний несмак!
I бiла тека, судомно затиснута в руцi. Нi, не тека. Це був просто стосик паперу, який вона випустила з рук прямо на капот, злякавшись виску гальм.
Папiрцi розлетiлись на всi боки. Один навiть затягло протягом в напiвпрочинене вiконце машини. Менi навiть здалося, що вона навмисне осипала авто своїми папiрцями. Артдиректор Володя, що сидiв попереду, механiчним жестом зловив бумаженцiю, засмiявся i тицьнув її менi пiд нiс:
– Поглянь, ще одна божевiльна освiдчується тобi у вiчному коханнi!
Водiй засигналив.
I дiвчисько, як наполохана кицька, вiдстрибнула вбiк. Краєм ока я встигла помiтити, як вона збирає свої папiрцi по кущах…
Проїхали!
Я страшенно втомилася вiд концертiв, втомилася продиратися крiзь спiтнiлий натовп прихильникiв, що крутилися довкола мене, мов зграя хижих птахiв, готових вiдiрвати бодай клапоть сукнi, а насправдi - виклювати печiнку й очi, розiрвати на шматки селезiнку, нирки i серце. Втомилася вiд незатишних готельних номерiв i вiд задушливого аромату квiтiв, якi встеляли днище автiвки.
Ноги - на трояндах! Хiба не про це ти мрiяла колись?…
Я машинально глянула в папiрець…
…за пiвнiч вiкна - вхiд,
куди пролiг безтямний шлях,
позбавлений покою…
там, де скуштуєш славного напою,
щоб не впiзнати анi добрих, анi злих…
I трохи нижче:
…Як самотнiй лiхтар вночi
Перед вами стою - одна…
Зрозумiло, знову тексти.
Безкiнечна кiлькiсть римованих рядкiв, якими мене осипали в кожнiй провiнцiйнiй дiрi! Молоде дарування! Я склала з папiрця лiтачок i випустила у вiкно навздогiн iншим.
Маячня.
Суцiльна маячня.