— Був живий, товаришу капітан. Слово честі! — виправдовувався старшина. — Жодної рани не знайдете на ньому.

Шапошников помацав пульс порушника, глянув на його зіниці:

— Параліч серця або… отруївся.

— Коли ж він встиг? Адже в нього руки зв'язані.

Шапошников обережно вийняв з підсумка диверсанта гранати, розрядив їх.

— Справжній вовк! — сказав він. — Куди пробирався? Яке мав завдання? — Помовчавши, він простягнув руку молодому солдатові. — З добрим початком, товаришу Тюльпанов. А вас, старшина, з круглим рахунком. Сороковий!… І останній.

— Відносно того, що сороковий, не заперечую, а от щодо останнього… — Смолярчук поправив гімнастьорку, пригладив волосся і виструнчився. — Товаришу капітан, прошу вас поклопотати перед командуванням залишити мене на надстрокову…

Шапошников простягнув руку старшині:

— З задоволенням підтримаю ваше прохання, товаришу Смолярчук. Признатися, я до останньої хвилини не вірив, що ви розпрощаєтесь з нашою заставою.

— Міг би і розпрощатися, якби… якби не зрозумів, що я ще не потрудився на кордоні по-справжньому.

— Ну, це ви даремно! Хіба це не справжній труд? — Шапошников кивнув на мертвого диверсанта. — Знешкодити сорок таких негідників! Якраз, може, сьогодні ви запобігли вибуху електростанції чи аварії поїзда…

— Воно-то так, звичайно… — відповів Смолярчук. — Але все-таки я ще дечого не доробив на кордоні.

Рано-вранці, ще до схід сонця, генерал Громада, полковник Шатров і майор Зубавін прибули в Чорний ліс, де лежав труп порушника кордону. Там уже, крім начальника застави і його прикордонників, був начальник штабу загону. Вислухавши його, Громада спитав, дивлячись на труп:

— Один ішов?

— Поки що невідомо, товаришу генерал.

— Негайно організуйте зворотну проробку сліду.

— Слухаю! Дозвольте виконувати наказ?

— Виконуйте. Чекаю ваших донесень у райвідділі.

Через кілька хвилин начальник штабу загону в супроводі капітана Шапошникова, старшини Смолярчука і його пошукової вівчарки зникли в лісі.

Громада сердито пихнув своєю невгасимою люлькою в бік Шатрова і Зубавіна і незадоволено промовив:

— Зіпсували вам зелені кашкети всю обідню, товариші чекісти. Нічого вже не скаже порушник, куди і до кого йшов. Жодного вогнестрільного чи штикового поранення, а все-таки мертвий.

Громада дав знак прикордонникам, що охороняли труп, відійти вбік.

Генерал, полковник і майор з однаково гидливим виразом обличчя підійшли до квітучого кизилового дерева, під яким знайшов собі останній притулок «Пастух», що славився як невловимий перевізник і контрабандист. Рукав його куртки і холоша штанів порвані на шмаття зубами Витязя. Лежав він обличчям до неба, судорожно підвернувши під крижі зв'язані руки. Короткі товсті ноги, перевиті вірьовками, підтягнуті трохи не до підборіддя. Дряблі щоки опухли, почорніли. М'ясистий ніс з бородавкою на правій ніздрі перемістився з центра обличчя, перекосив його. На одвислій покусаній губі запеклася чорна кров. Маленькі, глибоко запалі очиці приховані за масивними, в роговій оправі окулярами. Буро-брудне волосся мертвеця, його темна куртка, груди, голова, обличчя, руки і ноги — все обсипане блідо-жовтими пелюстками опалих квітів кизилового дерева.

— Це він чи не він? Той, кого чекаємо, чи не той? — Громада підійшов до найближчої ялини, виламав лапату гілку і старанно, до останньої пелюстки, змахнув з трупа кизиловий цвіт. — Тепер інша справа. Чиста натура. Без усяких прикрас. Мордоворот. — Громада обернувся до Зубавіна. — Труп передається у ваше розпорядження, товаришу майор. Вантажте його і відправляйте до себе. Все, що треба зробити далі, ми зробимо там, у вас. Поїхали.

Хльоскаючи по халяві свого чобота ялиновою гілкою, Громада попрямував до машини.

В Яворі, у райвідділі МДБ труп порушника був перш за все старанно обшуканий.

Нелегка це була справа. Треба промацати сотні метрів швів одягу — чи не прихована в них м'яка смужка старанно складеного паперу, на якому записано шпигунські відомості. Треба відпороти всюди, де вона є, підкладку — чи не зберігаються за нею інструкції. Треба терпляче розрядити всі патрони, виявлені у порушника, — чи немає в одному з них шифровки. Треба віддерти підошви на черевиках, устілки, задники, набійки на підборах — чи не прихований за ними якийсь надзвичайно важливий доказ ворожої діяльності порушника. Треба відкрити кришку годинника, оглянути крізь лупу механізм — чи не втиснуто туди вмілою рукою майстра який-небудь наказ розвідцентра. Треба старанно оглянути всі банкноти валюти — чи немає на них тайнопису. Треба, нарешті, дослідити кожну річ, виявлену у злочинця, — чи не допоможе вона розгадати яку-небудь таємницю. І, нарешті, треба зробити розтин, зробити лабораторний аналіз вмісту шлунка.

Після старанної, тривалої роботи Зубавіна і його помічників на столі, накритому солдатською плащпалаткою, було викладено: портативну рацію, шифри і- коди, графік прийому і передачі радіограм, велику суму грошей, паспорт, військовий квиток і колгоспну довідку на ім'я Андрія Андрійовича Солончака, пістолет, патрони до нього, дві гранати, ніж і зашифрований лист з розвідцентра, адресований «Гомеру». «Двадцять перший» докладно, дуже серйозно інструктував свого резидента-принаду.

Поки лікар у медсанчастині прикордонного загону робив розтин трупа (при швидкому, побіжному огляді він прийшов до висновку, що порушник отруївся), Громада і його супутники перебували в кабінеті Зубавіна.