Маленька кремезна людина з великою головою і розкішною чорною бородою, якій позаздрив би будь-який древньоассірійський цар, подивилася на того, хто говорив.

– Все ж нам варто переконатися в цьому, капітане, – промовив він, складаючи свій зоровий прилад. – Тим більше, що втрачений час наш «Піонер» швидко надолужить. Адже ми бачили тільки два трупи, що занурювалися в глибину. Де ж третій?

– Не знаю, Лорд, не знаю. Можливо, він лишився на «Діогені» і той потяг його з собою. Мені дуже шкода хлопчика, але ми не можемо більше лишатися тут. Ходімо, – запропонував капітан і, повернувшись, поволі, мов нехотя, попрямував до відкритого люка, що виднівся біля заднього кінця площадки.

В цю мить велетень здригнувся, випростався і, ледве нахилившись уперед, підняв застережливо руку.

Капітан і Лорд зупинилися. Велетень, наче перетворившись у статую, напружено прислухався.

Тихий плескіт води біля гофрованих бортів судна лише підкреслював тишу над майже заснулою поверхнею океану.

– Що таке, Скворешня? – нетерпляче перервав мовчанку капітан.

– Хіба ви не чули? – схвильовано прогув велетень. – Там людина кричить…

– Що? – Капітан оглянувся і обвів поглядом темні, Що ліниво котилися, хвилі. – Вам почулося, Скворешня!

– Я цілком впевнений, товаришу командир, – витягся на весь свій зріст Скворешня. – Я чув крик… Стоп! – перебив він самого себе і витяг руку в тому напрямі, що й раніше, напружено вглядаючись' кудись у темряву, над головою капітана.

Здалеку долетів довгий і слабий, як спів комара, звук.

– Крик! – прошепотів Лорд. – Я чую крик, капітане!

– Так, так! Але не там, куди показує Скворешня, а з правого борту.

– Ні, товаришу командир, я не помилився, – чемно заперечив Скворешня. – Крик бив прямо по носу.

– Прожектор би запалити… – нерішуче сказав Лорд.

– Ні в якому разі! – категорично заперечив капітан і швидко підійшов до поручнів на передньому кінці площадки.

Їхні верхні прути туї товщали і розширялися у вигляді овального щитка, з кнопками, крихітними важільками, невеликими штурвалами – все з різнобарвно фосфоресціюючими в темряві цифрами і значками.

Капітан натиснув одну з кнопок. З правого, похилого борту судка вирвалося щось темне, широке і довгасте, закруглене зверху і знизу. З тихим свистом і гудінням воно злетіло, як торпеда, вгору і тут же зникло в темряві, Одночасно посередині щитка на поручнях засвітився тьмяним сріблистим світлом невеликий круглий екран.

– Інфрачервоний розвідник! – з захопленням промовив Лорд і замовк, спрямувавши погляд на екран.

Капітан також уважно дивився на цей маленький сріблистий круг, повільно повертаючи штурвал на чверть оберту вправо і вліво. На світлому фоні екрана мелькали якісь розпливчаті тіні, щось схоже на ящик, потім щось плоске з чотирикутними плямами, щось подібне до крісла, лави… Не було сумніву: все, що бачили тут люди на поверхні океану при світлі призахідного сонця, всі плаваючі навколо судна рештки і уламки корабельної аварії – все тепер, в темряві, знову з'являлося одно за одним знайомими, хоч і розпливчатими тінями на матовосріблистому екрані.

– Який геніальний винахід! – захоплено промовив Лорд, не зводячи очей з екрана. – Я ніяк не можу звикнути до цього чудового розвідника. А ось і айсберг!

– Так, – промовив капітан, – але море навколо нього пустельне, і ніяких уламків уже не видно на екрані. Звідки ж долинув до нас цей крик?

– Може, ми погано розглянули уламки під розвідником? – висловив припущення Лорд.

– Цілком можливо, – погодився капітан. – Доведеться густіше прочесати цей сектор і тримати снаряд ближче до води.

Через десять хвилин інфрачервоний розвідник, описуючи густу сітку зигзагів, що звужувалися майже біля самої поверхні води, повернувся до площадки судна і, знову віддаляючись тим же шляхом, пронісся над айсбергом. Все було даремно. Ніде не вдалося помітити й ознаки людини.

– Що це означає? – здивовано запитав Лорд. – Невже хлопчик послав нам свій останній заклик, а потім зірвався і пішов на дно? Як це жахливо!

Зненацька з нічної темряви знову донісся далекий і тонкий крик. Тепер він звучав з якоюсь сповненою відчаю силою. Троє людей на площадці на мить завмерли. Потім Скворешня вигукнув:

– Він на крижині! Він на крижині, товаришу командир!

– Але до айсберга, судячи по ходу розвідника, більше трьох кілометрів, Скворешня. – Ми не почули б крику на такій відстані, – заперечував капітан.

– Не знаю. Я не можу пояснити, але він там, тільки там! Більше йому ніде бути, – схвильовано говорив Скворешня.

– Гаразд, – сказав капітан, – я спрямую снаряд до крижини.

В центрі екрана знову з'явився айсберг. Величезна крижана гора велично здіймалася над водою, тьмяно поблискуючи численними гранями. Вона була порита гротами і проваллями, прикрашеними химерними піками, колонами, башточками. Слухняний кожному рухові штурвала в руках капітана, велетенський айсберг повільно повертався на екрані то тим, то іншим боком. Екран відбивав то грот, то площадку, то темну западину, яка тьмяно відсвічувала ребрами і площинами. Деякі з них були густо засіяні темними плямами, які, як тільки до них наближалося око людини, починали ворушитися, перетворюючись на птахів, часом неспокійно злітали і зараз же сідали назад, на попереднє місце.