– Ти що? Паломником в Мекку лагодишся? – сміявся комісар, наближаючись до столу, за яким сидів Павлик з своїми друзями. – Он яку чалму накрутив тобі Арсен Давидович! Ну, як справи? Здоровий, молодець?

– Дякую, товаришу комісар! – весело відповів Павлик, схопившись з місця і витягши руки по швах, немов справжній червонофлотець. – Зовсім здоровий.

– Ну, дякуй і вдень і вночі Крєпінові за скафандр, – відповів комісар. – В такому скафандрі нічого не страшно.

В їдальню зайшов старший лейтенант Богров – струнка, з широкими плечима людина, його голене обличчя з сірими спокійними очима, щільно стиснутими губами і квадратним підборіддям підкреслювало твердий характер і вперту, наполегливу волю. Білий формений кітель, немов вилитий, сидів на його ставній постаті. Старший лейтенант не поспішаючи пішов у глибину їдальні, здалеку по-дружньому посміхаючись і киваючи Павликові. За ним показалася висока постать капітана Воронцова, командира корабля. Всі встали. Командир жестом дозволив «вільно», і всі шумно сіли на свої місця.

– Як справи, Павлику? – запитав капітан, зупинившись біля хлопчика і поклавши руку на його забинтовану голову. – Ти тепер у нас надовго залишишся, бо ні заходити в порти, ні зустрічатися з суднами ми не можемо. Треба тобі, голубчику, швидше навчитися орієнтуватися під водою по компасу і по радіопеленгах. Доведеться звикати до нашого життя.

Очі у капітана звичайно були трохи прикриті опущеними повіками, і це робило його обличчя суворим та нелюдимим. Але зараз на губах у нього грала посмішка, світлі очі широко розкрилися, і на обличчі не лишалося й сліду суворості.

– Добре, капітане, – зніяковіло і радісно відповів Павлик. – Я буду старатися.

– Не «добре», а «єсть, товаришу командир!» – поправив Марат під загальний сміх.

Як тільки капітан сів за свій стіл поряд з зоологом, комісаром Сьоміним і старшим лейтенантом Богровим, на всіх столах, в центрі, відкрилися круглі отвори і показалися, підіймаючися знизу, стопки тарілок з першою стравою.

Їдальня наповнилася приглушеним гулом голосів, дзвоном посуду, жартами, сміхом і розмовами.

– Марате Мойсейовичу, а все-таки як же на «Піонері» одержують енергію? – з апетитом доїдаючи смачний суп, повернувся до початої розмови Павлик.

– По-перше, зови мене просто Марат – який я Мой-сейович! – і говори мені «ти».

– Єсть, товаришу Марат! – розсміявся Павлик.

– Ось так краще. А енергію ми видобуваємо з океану. Де зупинимось, там і витягуємо, висмоктуємо її.

– Як же це так? – здивовано запитав Павлик. – Електрику? З води?

– Так. Електрику. І з води, – втішався з справленого ефекту Марат. – Ти про термоелементи чув?

– Трохи… – нерішуче відповів Павлик, – коли проходив у школі фізику… про електрику.

– Ну, то згадай. Термоелемент – це прилад, що складається з двох спаяних між собою на кінцях дротинок або пластинок яких-небудь різних, але певних металів чи сплавів, наприклад міді і константану, платини і сплава платини з радієм. В таких приладах при підігріванні або охолодженні одного спаю виникає електричний струм. І чим більша різниця температур між обома спаями, тим більшої напруги одержуємо струм. Ну так ось, Павлику, до останнього часу всі термоелементи, з яких би металів вони не виготовлялися, давали дуже мізерні напруги – приблизно одну десяту вольта на кожний градус різниці в температурі. Але недавно наш Електротехнічний інститут винайшов такі сплави, які здатні віддавати в тисячу разів більші напруги. А наш Крєпін вигадав, як одержувати від цих нових термоелементів струм більшої сили і використовувати його в підводному човні для добування електричної енергії в будь-якій кількості і коли завгодно. Скворешня поставив спорожнену тарілку на рухомий круг в центрі столу, круг сковзнув разом з нею кудись вниз і через хвилину знову з'явився, несучи на собі тарілку з другою стравою. Павлик зробив так само, як Скворешня, з неприхованою цікавістю стежачи за тим, як з'являються нові страви. Але Марат, сівши на свого коника, забув про їжу і навіть відклав ложку вбік.

– Розумієш? – вів далі Марат, жваво жестикулюючи. – Ти тільки зрозумій цю геніальну ідею! З цих нових сплавів Крєпін зробив п'ятдесят довгих дротинок і спаяв їх попарно на кінцях, якнайдужче розплющивши спаяні кінці. Потім він з'єднав усі одержані елементи – термопари – в один трос з однією спільною ізоляцією, а на кінцях тросу влаштував приймач, схожий на головку гриба. Коли нагрівався один приймач так, що він був тепліший за інший тільки на двадцять градусів, то утворювався струм величезної напруги і сили. Ти розумієш, що це значить? – кричав він, піднявши вгору палець.

– Це значить, що ти залишишся без другої страви, кацо! – почувся з протилежного кутка їдальні насмішкуватий голос зоолога.

Всі засміялися. Марат знітився, пригладив машинально чубчик на тім'ї і енергійно взявся до супу. Все ж він встигав між кожними двома ложками тихо продовжувати розмову.

– Ти розумієш, Павлику, кожен трос з термоелементами, або термоелектрична трос-батарея, як у нас її називають, перетворилася на справжню електростанцію потужністю в двадцять п'ять тисяч кіловат! Двадцять п'ять тисяч кіловат! – голосно шепотів він, розпліскуючи суп з ложки. – А у нас їх три! Три станції загальною потужністю в сімдесят п'ять тисяч кіловат! їх вистачило б для великого міста з його трамваями, заводами, електричним освітленням.

– Чекай, чекай, Марате! – захопившись його хвилю-єанням, також шепотів Павлик. – Але як же тут нагрівають ці троси? Треба ж одержати різницю… Ну, ти зараз говорив про різницю температур між кінцями тросу…

Марат знову поклав ложку на край тарілки і відкинувся на спинку стільця.

– Як! Невже ти ще не розумієш? Адже всяке море є топкою для наших електростанцій.

– Топкою?! Що ти говориш, Марате! Якою топкою?

– Господи боже мій! Пробачте, помилка… Ти ж повинен, Павлику, знати, що в усіх морях і океанах температура на глибині близько трьох-чотирьох тисяч метрів завжди дорівнює примірно одному-двом градусам тепла, а біля поверхні вона майже завжди і скрізь значно вища нуля. В тропіках температура поверхневих шарів води досягає навіть двадцяти шести – двадцяти семи градусів. Ось тобі різниця температур, яка потрібна нашим електростанціям. Підводний човен випускає плавучий буй, прикріплений до верхнього спаю-приймача трос-батареї. Буй підіймається майже до поверхні океану, і спай нагрівається там до певної температури. А нижній спай підводний човен випускає з вантажем на глибину до трьох-чотирьох тисяч метрів, і цей спай охолоджується там майже до нуля. Тоді в трос-батареї виникає електричний струм, яким заряджаються акумулятори в підводних човнах. Зрозумів?