– Підпаліть папери і швидше одягайте плащ! Матвій Петрович, виявляючи несподівану силу, почав

присувати до дверей важку книжкову шафу. З передпокою почувся гучний удар, другий і потім тріск дерева. Сірники ламалися, спалахували і гасли в тремтячих руках Крока.

– Прокляття! – Еилаявся Матвій Петрович. – Ви завжди будете таким боягузом? Давайте сірники! Одягніть плащ і – у вікно! Швидко!

Передпокій наповнився стриманим гомоном і тупотом ніг. Почувся владний голос:

– Івашов, відчиніть! Ми знаємо, що ви тут!

В кутку кімнати спалахнуло яскраве полум'я і на мить освітило згорблену постать Крока, загорнуту в чорний широкий і довгий, до п'ят, плащ, і дебелу, кремезну постать Матвія Петровича.

Матвій Петрович одним стрибком опинився біля столу, погасив лампу і штовхнув Крока до вікна.

– Ваше життя тепер дорожче за моє, – прошепотів він, всовуючи йому в руку шнур з петлею. – 3 вашим життям зв'язаний успіх всієї справи. Рятуйтесь! Я їх затримаю тут скільки зможу і піду слідом за вами. Стрибайте і зараз же смикніть за петлю!

Він розсунув важкі портьєри і відчинив вікно. В обличчя війнула волога свіжість, дрібні бризки вкрили підвіконня. Вдалині, з чорноти ночі, крізь дощ і водяний пил пробивались рідкі, оточені оранжовим ореолом вогні окраїнних вулиць Ленінграда.

Двері, підтримувані важкою шафою, уже тріщали під натиском.

Крок стояв на підвіконні, переступаючи з ноги на ногу і судорожно вчепившись однією рукою за раму вікна. Під ним чорніла безодня в чотирнадцять поверхів.

– Та стрибайте ж, чорт вас візьми! – майже задихаючись від люті, проричав Матвій Петрович і, рвонувши Крока за руку, з усієї сили штовхнув його в темряву.

З здавленим криком Крок полетів униз, і зараз же щось хлопнуло, як пробка, що вилітає з пляшки шампанського.

Матвій Петрович виглянув з вікна, прислухався, задоволено кивнув головою і повернувся до дверей. У слабкому світлі згасаючого паперового вогнища він помітив, як шафа загрозливо хитнулася під натиском із передпокою. Поворушивши на бігу паперову купу в тазу, Матвій Петрович кинувся до барикади.

В ту ж мить могутній удар зірвав двері з петель і перекинув високу важку шафу. Гуркіт, тріск, брязкіт розбитого скла заповнили кімнату.

Через зірвані двері по шафі, що впала, вбігли люди. Лампи, які спалахнули, освітили розсипані на підлозі книги і осколки скла, серед яких нерухомо лежав на підлозі придавлений шафою Матвій Петрович. Кров з розбитої голови залила його обличчя, руки були розкинуті.

– Єрофєєв і Петров, звільніть пораненого! – почулася команда. – Максимов! Викликати медкарету! Коваленко, до мене! Допоможіть гасити вогонь! Зірвіть портьєру!

Молодий командир, з відзнаками лейтенанта державної безпеки, підбіг до таза. Вихопивши з рук Коваленка портьєру, він накинув її на запалені папери.

– Тримайте портьєру, поки вогонь зовсім не погасне, – звернувся він до свого помічника. – Не придавлюйте паперів, щоб не зіпсувати попелу…

Лейтенант повернувся до пораненого, який лежав уже на широкому шкіряному дивані. Єрофєєв і Петров змивали кров з його голови. Через хвилину почувся легкий стогін. Матвій Петрович відкрив очі, і перше, що він побачив, був молодий командир, який схилився над ним і пильно вдивлявся в його обличчя.

– Здрастуйте, капітане Маеда… Як ви себе почуваєте?

Матвій Петрович підняв трохи голозу, швидко оглянув кімнату і, заплющивши очі, відкинувся на подушку.

– Я протестую… проти цього дикого нападу… Вимагаю негайно доставити мене в консульство, – промовив він слабим голосом.

– Квартира радянського підданого інженера Івашова, наскільки мені відомо, не користується правами екстериторіальності, – посміхнувшись, відповів лейтенант. – Вам слід було відчинити двері і назвати себе, капітане. Може, ми зуміли б тоді зробити церемонію нашого знайомства не такою хворобливою.

Матвій Петрович нічого не відповів і продовжував нерухомо лежати з заплющеними очима.

– Здається, знепритомнів, – зауважив Єрофєєв. До кімнати зайшов Максимов.

– Медкарета через десять хвилин прибуде, товаришу лейтенант, – доповів він.

– Чудово! Вони його приведуть до пам'яті, а поки що зробіть йому першу перев'язку. Потім обслідуєте цю кімнату. Єрофєєв, Петров і Коваленко – решту приміщень. Сергєєв залишиться зі мною. Всі знайдені папери – сюди, на стіл. Робити все максимально швидко і уважно!