А за раду спасибі вам,

За раду лукаву.

Буде з мене, поки живу,

І мертвого слова,

Щоб виливать журбу, сльози.

Бувайте здорові!

Піду синів випровожать

В далеку дорогу.

Нехай ідуть,— може, найдуть

Козака старого,

Що привіта моїх діток

Старими сльозами.

Буде з мене.

Скажу ще раз:

Пан я над панами.

Отак, сидя в кінці стола,

Міркую, гадаю:

Кого просить? хто поведе?

Надворі світає;

Погас місяць, горить сонце.

Гайдамаки встали,

Помолились, одяглися,

Кругом мене стали.

Сумно, сумно, як сироти,

Мовчки похилились.

«Благослови,— кажуть,— батьку*

Поки маєм силу;

Благослови шукать долю

На широкім світі».

«Постривайте... світ — не хата,

А ви малі діти,

Нерозумні. Хто ватажком

Піде перед вами,

Хто проведе? Лихо, діти,

Лихо мені з вами!

Викохав вас, вигодував,

Виросли чималі,

Йдете в люди, а там тепер

Все письменне стало.

Вибачайте, що не вивчив,

Бо й мене хоч били,

Добре били, а багато

Дечому навчили!

Тма, мна 6 знаю, а оксію 7

Не втну таки й досі.

Що ж вам скажуть?

Ходім, сини,

Ходімо попросим.

Єсть у мене щирий батько 8

(Рідного немає),—

Дасть він мені раду з вами,

Бо сам здоров знає,

Як то тяжко блукать в світі

Сироті без роду;

А до того — душа щира,

Козацького роду,

Не одцуравсь того слова,

Що мати співала,

Як малого повивала,

З малим розмовляла;

Не одцуравсь того слова,

Що про Україну

Сліпий старець, сумуючи,

Співає під тином.

Ллобить її, думу правди,

Козацькую славу,

Любить її! Ходім, сини,

На раду ласкаву.

Якби не він спіткав мене

При лихій годині,

Давно б досі заховали

В снігу на чужині,

Заховали б та й сказали:

«Так... якесь ледащо...»

Тяжко-важко нудить світом,

Не знаючи за що.

Минулося, щоб не снилось!..

Ходімо, хлоп'ята!

Коли мені на чужині

Не дав погибати,

То й вас прийме, привітає,

Як свою дитину.

А од його, помолившись,

Гайда в Україну!»

Добридень же, тату, в хату!

На твоїм порогу

Благослови моїх діток

В далеку дорогу.

С.-Петербург,

1841,апреля 7

ІНТРОДУКЦІЯ9