Орді за останні 50 років. До 1272 року в Золотій Орді набралося більше сотні принців по крові. Не забувайте: всі вони були нащадками по батьківській лінії від старшого сина Чингісхана — Джучі.

Як ми пам’ятаємо, Джучі–улус займав величезну територію: від Іртиша й Алтаю до Дунаю і Карпат. Золота Орда, хоч і була на той час відокремленою, проте становила лише західну частину Джучі–улусу. А господарем усього Джучі–улусу до самої своєї смерті був Бату–хан. Саме його в 1226 році, після несподіваної смерті Джучі, Чингісхан особисто посадив на престол Джучі–улусу, незважаючи на те, що Бату–хан був другим сином Джучі, а старшим сином був Орда.

Не забувайте: у державі одночасно було дуже багато привілейованих людей в особі ханських доньок, їхніх родин, великих полководців та їхніх нащадків, друзів дитинства хана, знатних чиновників тощо. Як свідчить у своїх працях російський професор І. М. Березін, ніхто з цих людей не платив податків до казни, а утримували їх усіх за рахунок держави.

На державному забезпеченні перебувала також армія, що теж слід взяти до уваги.

Не будемо говорити, бо це саме по собі зрозуміло, про паразитарну масу ханських чиновників. Усю цю численну громаду привілейованих осіб хан Менгу–Тимур зобов’язаний був забезпечити життєвими благами і посадами. А носієм благ завжди виступав звичайний трудівник. Ось чому за ним постійно полювали, вели облік, перераховували, закабаляли.

І ця поведінка властива кожній владі — від далекої Золотої Орди до брехливого Радянського Союзу.

Для загального обізнання читачів наведу, бодай частково, початковий родовід Чингісидів по лінії його старшого сина Джучі. Отже, у старшого сина Чингісхана Джучі було від усіх дружин чотирнадцять синів. Ось їхні імена:

перший син — Орда,

другий син — Бату,

третій син — Берке,

четвертий син — Беркечар,

п’ятий син — Шейбан,

шостий син — Тангут,

сьомий син — Бувал,

восьмий син — Чилаукун,

дев’ятий син — Шингкур,

десятий син — Чимпай,

одинадцятий син — Мухаммед,

дванадцятий син — Удур,

тринадцятий син — Тука–Тимур,

чотирнадцятий син — Шингкум.

Список наведено за книгою Рашид–ад–діна «Збірник літописів» (том І, кн. 2, с. 66.)

Щоб не перевантажувати читачів цією темою, скажу, що у хана Берке «зовсім не було дітей», а у хана Батия «було чотири сини в такому переліку і порядку: Сартак, Тукан, Ебуген, Улакчі» [48, том І, кн. 2, с. 72].

6

Але головною причиною перепису 1272 року стала очевидна необхідність докорінного закріплення підкорених земель за нащадками роду Чингісхана через побудову власних поселень та наповнення їх, бодай частково, татарськими мешканцями, тобто корінним золотоординським етносом. Особливо це стосувалося земель, зайнятих ханами під перекочування Ставки, і сусідніх з ними. Там існувала необхідність мати постійні поселення. І це не вигадки автора.

Погляньте, для корінного закріплення земель Ірану та Іраку Хулагу–хан не просто скерував свої війська в ті землі. Ні! Він протягом 1254–1256 років переселив у ті землі понад сто тисяч цивільного населення. До речі, не менше як двадцять тисяч — з країни Моксель. Саме в такий спосіб відбувалося захоплення землі та її закріплення.

Це стало очевидним не тільки для Менгу–Тимура та його уряду. Про це було відомо ханові Батию і Берке–ханові. Ще з тих часів відомі такі великі поселення:

— «Сарай–Бату,Старий Сарай (за літописом — Сараї Великі; суч(асне) с. Селітрене Харабалинського р–ну Астраханської обл(асті), місто, споруджене ханом Батиєм в 1254 (за Рубруком)» [18, том 22, с. 588].

— «Сарай–Берке,Новий Сарай, суч(асне) с. Царьов Ленінського р–ну Волгоградської обл(асті), місто, столиця Золотої Орди, збудоване ханом Берке бл(изько) 1260» [18, том 22, с. 588].

— «Сарайчик,Сарай Малий, суч(асне)с. Сарайчиковське Махамбетського р–ну Гур’євської обл(асті)… місто Золотої Орди на стародавньому торговому) шляху з Ниж(нього) Поволжя в Хорезм» [18, том 22, с. 588].

— «Сараї,селище міськ(ого) типу, центр Сараївського р–ну Рязанської обл(асті) РРФСР. Розташований на р. Верда, бас(ейн) Оки» [18, том 22, с. 588].

Не викликає сумніву, що останнє поселення засноване в ті ж часи, швидше за все, ханом Сартаком, який кочував між Волгою і Доном в 1250–1257 роках.

— «Казаньзасн(ована) в 2–й пол(овині) 13 ст(оліття)» [18, том 11, с. 141].

Саме відновлене місто Булгар і Казань були улюбленими місцями літнього відпочинку хана Батия (Саїна).

Я не став спеціально досліджувати серед нині існуючих у Російській Федерації міст, селищ і поселень ті, які були засновані за велінням ханів Золотої Орди з 1237 до 1500 року. Не в тому полягало завдання. Вказано на існування тенденції до освоєння ханами Орди підкорених земель, спорудження ними десятків міст і поселень. Це стосувалося безпосередньо рязанської та ростово–суздальських земель, бо, як засвідчив професор В. Г. Вернадський, «вони перебували в безпосередньому віданні ханів».