— Ну як нам летіти з тобою? — побивався лікар Пілюлька. — Тобі треба в постелі лежати, а не вирушати в космічний політ. Не знаю, як ти в такому стані до Землі доберешся!

— Нічого, — сказав Гвинтик. — Ми з Шпунтиком візьмемо крісло-гойдалку і приладнаємо до нього коліщатка. Можна буде возити Незнайка в цьому кріслі, щоб він не витрачав зайвих сил.

Так вони й зробили. Як тільки крісло було готове, Знайко дав команду надіти всім скафандри. Коротульки зараз же почали надягати скафандри, а Кантик і Квантик наділи скафандр на Незнайка.

Треба сказати, що скафандри ці дещо відрізнялися від тих, якими користувалися Незнайко та Пончик. На маківці гермошолома такого скафандра був вмонтований невеличкий електродвигун з чотирилопатевим пропелером, як у вентилятора. Пропелер, обертаючись, підіймав космонавта в повітря. Надаючи своєму тілу те чи інше положення в просторі, космонавт міг скеровувати свій політ у будь-якому напрямку. Крім цього, пропелер міг правити й за парашут. При падінні з великої висоти космонавт міг увімкнути електродвигун, і швидке обертання пропелера одразу б загальмувало падіння.

Тільки-но космонавти наділи скафандри, Знайко звелів усім прив'язатися до довгої капронової мотузки, яка була приготована заздалегідь. Усі одразу виконали наказ. У той же час Кантик і Квантик і Альфа з Мемегою посадили Незнайка в крісло-гойдалку, прикріпили його поясами до сидіння, щоб не випав у дорозі, а крісло теж прив'язали до капронової мотузки.

Нарешті всі приготування були закінчені. Космонавти прикріпили до поясів альпенштоки, льодоруби та геологічні молотки й вишикувались один за одним. Знайко, який стояв попереду, ввімкнув прилад невагомості, припасований до скафандра у нього за плечима, і натиснув кнопку електродвигуна. Почулося рівномірне гудіння. Це завертівся пропелер. Знайко, втративши вагу, плавно піднявся в повітря й потягнув за собою всіх інших космонавтів.

Місячні коротульки ахнули з подиву, побачивши, як космонавти довгою низкою знялись у повітря. Усі закричали, замахали руками, заплескали в долоні, почали підкидати в повітря шапки. Дехто навіть стрибав од збудження. У багатьох були сльози на очах.

Космонавти тим часом швидше й швидше підіймалися вгору. Скоро вони перетворилися на ледь помітні цятки і нарешті зовсім зникли з очей. Але місячні коротульки не розходились, ніби сподівалися, що прибульці з далекої планети Землі ще повернуться й вони знову побачать їх. Минула ціла година, і дві години минуло, нарешті минуло три години. Місячні коротульки почали втрачати надію знову побачити своїх друзів.

І справді, ждати більше було нічого. Космонавти в цей час уже пробиралися нахиленим крижаним тунелем в оболонці Місяця. Повітря тут було вкрай розріджене, тому пропелер створював надто слабеньку тягу. І все-таки за допомогою льодорубів, що ними озброїлись космонавти, їм вдалося подолати всі перешкоди й пробратись у бурульчастий грот, а звідти проникнути в печеру, з якої був вихід на поверхню Місяця.

Тут Знайко вирішив розділити весь загін на дві групи. Першу групу треба було послати вперед, щоб, не втрачаючи ні хвилиии, перевірити ракету. Адже відтоді, як ракета НІП опустилася на поверхню Місяця, минуло багато часу, її могли пошкодити метеорити, не кажучи вже про те, що в космічний політ неможливо вирушати без ретельної перевірки роботи всіх приладів і механізмів. У першу групу Знайко призначив себе, професора Зірочку, а також Фуксію і Рибку. Решті велів поки що лишатись у печері й зайнятися видобутком кристалів місячного каменю й антикаменю, запас яких треба було доставити на Землю.

Лікар Пілюлька сказав, що Незнайко почуває себе дуже кепсько, тому його треба негайно доставити в ракету, де можна буде зняти важкий скафандр. Але Знайко сказав:

— Зараз настала місячна ніч. Сонце зайшло і на поверхні Місяця дуже холодно. Якщо ракета пошкоджена, то й у ній не можна бути без скафандра. Краще ви поки що побудьте з Незнайком у печері. Тут усе-таки тепліше. Коли ж з'ясується, що ракета справна, ми дамо вам знати, й ви одразу ж доставите Незнайка до нас.

Наказавши нікому не виходити з печери, щоб не піддаватися зайвий раз дії космічних променів, Знайко подався назад у супроводі Фуксії, Рибки та професора Зірочки.

Дехто думає, що коли на Місяці ніч, то там дуже темно й нічого не видно, та це неправда. Точно так, як місячної ночі нашу Землю освітлює Місяць, так і Місяць освітлює наша Земля, але ж земна куля значно більша від місячної, тому й світла від неї буває більше. Якщо Місяць із Землі видається нам таким завбільшки, як невеличка тарілка, то Землю з Місяця видно, як великий круглий піднос. Наука встановила, що світло Сонця, відбите нашою Землею, освітлює Місяць разів у дев'яносто сильніше, ніж те світло, яким Місяць освітлює Землю. Це означає, що в тій частині Місяця, з якої видно Землю, вночі можна вільно читати, і писати, й малювати, і займатися всілякими іншими роботами.

Вийшовши з печери, Знайко та його супутники побачили над собою чорне, бездонне небо з міріадами сяючих зірок і велетенським світним диском яскраво-білого й навіть трохи голубуватого кольору. То й була наша Земля, яка цього разу скидалася не на серп чи півмісяць, а на повний круг, бо Сонце освітлювало її вже не бічним, а прямим промінням.

Освітлені земним диском, поверхня Місяця і гори, що видніли вдалині, мали червонястий колір: від ясно-вишневого до пурпурного або темно-багряного, а все, що лишалося у тіні, все, куди не проникало світло, аж до дрібнесеньких тріщинок під ногами, світилося мерехтливим ізумрудно-зеленим кольором. Це пояснювалось тим, що поверхня місячних порід мала властивість світитися під впливом невидимих космічних променів. Куди б космонавти не глянули, вони скрізь бачили немов боротьбу двох кольорів: червоного й зеленого, і тільки ракета, що видніла вдалині, світилась яскраво-голубим кольором, ніби шматочок весняного ясно-голубого земного неба.