Час проходив неспішно і з подвір'я за вікном чулися веселі пісні, музики, крики підпитого козацтва, а Северин ніяк не міг розпочати розмови, яка його так цікавила. Було випито по другій чарці, третій. Розмова точилася на сторонні теми, тож Наливайко, врешті, відчувши, що Лобода, за своїм звичаєм, з ним бавиться, теж почав поважно розмірковувати про переговори з німецьким цісарем Рудольфом, про майбутню війну з турками. Про недавні події у Молдові, під час яких собака Аарон, порушивши домовленість з козаками, напав на них під час повернення з походу на Кілію і Тягин, внаслідок чого Северин втратив чотири тисячі турецького ясиру і більшу частину іншої здобичі.

Нарешті Лобода запалив люльку і, відкинувшись на високу спинку фотелю, уважно подивився на Наливайка.

— Маю до тебе, Северине, звістку від кошового отамана і всього низового товариства.

Наливайко витримав погляд.

— Я готовий вислухати присуд братчиків, пане Григорію.

Запорожець схилив голову.

— Лист колишнього сотника надвірного війська князів Острозьких Северина Наливайка було читано в козацькому колі. Визнано, що провина його велика позаяк він здійняв руку на своїх братів–козаків під час повстання отамана Кшиштофа Косинського. Пролив християнську кров, що за звичаєм запорізьким і законом Божим є смертним гріхом, тож карається смертю за першим, і вічним прокляття за другим. Але ми вивчили і доводи, які пан сотник привів на свій захист, і маємо думку, що вони достойні уваги. Те що він знаходився на службі у київського воєводи князя Острозького ще до війни з козаками, в деякій мірі виправдовує дії пана сотника і громада погоджується, що, будучи людиною у якої є свій гонор, він не міг полишити князя у таку важку для нього хвилину, а був змушений виконувати його накази. Тепер низове лицарство не має підстав підозрювати пана сотника у ворожнечі до себе і погоджується забути минулі негаразди заради майбутніх лицарських справ для України і козацького війська потрібних. Щодо пропозиції пана сотника самому прибути на Низ і віддати свою шаблю для вчинення над ним кари, громада дає таку відповідь: ворота Січі завжди відкриті для людей лицарських, а шаблю свою нехай пан Наливайко залишить собі і міцно тримає її на погибель ворогам віри православної і звичаїв козацьких. Тож Низове військо згодне відрядити охочекомонних козаків на діло, яке пропонує пан сотник супроти ляхів і вважає його своїм побратимом. Окрема дяка висунута панові отаману за півтори тисячі коней, які він, користуючись, без сумніву, благородними мотивами, дарує товариству.

Лобода уважно дивився в очі Наливайкові, щоб побачити як він відреагує на важливу для себе новину, але вираз обличчя отамана був кам'яним.

— Отже кіш, який стоїть під стінами Брацлава, низове товариство відрядило для нашого спільного діла? — карбуючи кожне слово, запитав Северин.

— Саме так! — гаркнув Лобода і голосно зареготав, аж луна пішла під склепінням старостинського палацу. — А що отамане, ох і піддамо куті меду! Чого мовчиш? Може не радий?

Чи радий він? А хіба це запитання взагалі доречне? Хіба може Северин відповіддю на нього висловити все, що коїлося в нього у душі? Всю ту радість і колосальну полегкість, яку відчув?

— Радий, братику, дуже радий! — вимовив він просто.

Нарешті гора, яка була тягарем для нього протягом довгого часу, відразу впала з плечей, залишаючи можливість діяти. Ще кілька місяців тому відіслав він на Базавлук листа з покаянням перед запорожцями за події річної давності, коли змушений був у лавах польського війська виступити супроти січовиків, які підтримали Косинського. Крім визнання власних провин, Наливайко інформував запорожців про вихід коронного гетьмана з п'ятнадцятьма тисячами війська у передгір’я Карпат, щоб стерегти там татар. Замойський мав на меті перехопити їх, коли ті, переобтяжені здобиччю, будуть повертатися з походу на Угорщину і звернувся до Наливайка з проханням про допомогу. Северин був розумною людиною і не збирався упускати такої нагоди. Адже це був привід не лише заробити"хліба козацького”, а й поновити стосунки з низовим лицарством. І найголовніше — здійснити задум, який він виношував у собі вже багато років, не втаємничуючи в нього навіть найкращих друзів. Тому не погребував зігнути голову перед присудом січової ради, не пожалкував здобичі належної йому після вдалого походу на татар. Він не прогадав. Запорожці дали згоду і він, нарешті, зможе втілити задумане в життя.

— Послухай, Григорію, — нахилився Северин до Лободи і гаряче зашепотів. — Багато що маю тобі сказати. Та спочатку наповнимо келихи добрим медом. А підіймемо їх за нас з тобою, за те, що змогли ми пронести нашу стару дружбу крізь чвари і негаразди. І ще підіймемо їх за славу козацьку і матінку нашу багатостраждальну Україну. Голос його здійнявся і забринів, — нехай надихає нас на майбутню боротьбу за її волю! І, нарешті, вип'ємо за справу, яку я вирішив тобі, братику дорогий, довірити. За її успіх!

Лобода лише струснув довгим своїм оселедцем.

— Будьмо! — вигукнув він і грюкнув до столу шаблею. — Там, — вказав він в бік запорозького табору, — п'ять тисяч лицарів і всі вони очікують на справжнє діло. А скоро їх буде ще більше!

Наливайко наблизився до побратима і поклав йому на плече руку.

— Послухай мене, брате! На нас покладено велику місію… То пусте, що лядську руку триматимемо, тимчасово це. Нам аби військо зібрати, силу свою відчути. Потрібне добре військо, з доброю арматою і кіннотою, яке б могло протистояти гусарським хоругвам, розумієш?

— Розумію, — відповів Лобода. Він до дна випив свій келих і вдарив ним до дошок столу. — Не боюся тримати я лядської руки, не раз змушувало життя. Була б справа того варта. Я бачу, Северине, в тебе є щось на душі. Тож, якщо хочеш мого розуміння та допомоги, розповідай про все. Тоді разом і помізкуємо. Я, звичайно, без пана кошового і всього товариства не можу давати відповідь за всю Січ, але моя думка не остання. Крім того, я цілком у змозі прикласти свою шаблю до твоїх і повір, це не найслабша шабля серед низового лицарства!

— Нехай мене покарає Бог, якщо я колись так вважав! — палко відповів Северин.

— Дякую, — Лобода схилив голову. — До речі, а скільки шабель маєш ти під своїми знаменами?

— Дві з половиною тисячі. І такі козаки, що хоч чорту в зуби!.. Але до справи!

— Що ж, до справи.

Наливайко широко змахнувши рукою, згорнув з одного боку столу посуд і розстелив там великий сувій пергаменту. Запорожець із здивуванням побачив перед собою досить точну і детальну мапу Дикого Поля від Брацлава й Білої Церкви до пониззя Дніпра, Очакова і Буджаку.