— От бачите, товаришу Ничипоре,— сказав я лагідно,— справа, виходить, не в харчах, а в характері індивідуума! — Я вжив слово «індивідуум», щоб показати свою освіту, і це була моя помилка.

— А! Так я по-твоєму індивідуум! — скрикнув Ничипір і стрибнув на мене всією вагою свого тіла.

Я відчув біль у хребті і, збивши блискавичним рухом агресора, схопив його зубами за карк, одночасно так ударивши його кігтями, що в повітря полетіла жовта шерсть. Щоб бути об'єктивним, я повинен додати, що в повітрі літала і чорна шерсть, бо Ничипір був дужим котом. З кожною хвилиною ми скаженіли. Кусали та дряпали один одного з енергією, гідною кращого застосування.

Молодь вигуками підтримувала мене, і тільки товстий підлабузник кричав:

— Бий чорного! Бий лектора!

Але молодість, освіта і сибірська порода взяли своє, і Ничипір спасував. Зализуючи рани, він сів на своє місце.

— Ну що ж, будемо вважати, що перерва кінчилась? — пожартував я.
– Продовжимо лекцію?

— Просимо, просимо! — загукали всі і найголосніше кіт-підлабузник. Він тепер одсунувся від Нічипора і улесливо дивився на... мене.

«Підлий же ти!» — подумав и і демонстративно одвернувся від нього.

— Друзі, я не хочу знущатися з переможеного чи показувати свою зверхність — це було б недостойно кота з передовими поглядами, але мушу повернутися до нашого конфлікту з шановним Ничипором. По-перше — в слові «індивідуум» немає нічого образливого. Слово «індивідуум» означає — особа. Тепер я на власній шкурі переконався, що не треба вживати чужоземних слів, коли є свої... І по-друге — шановний Ничипір доводив тут, що він їсть самий хліб і такий став знесилений, що не може подужати мишеняти, але чесно вам признаюсь, що він мало не подужав мене…

У відповідь на мої слова роздався гучний регіт, і тільки Ничипір сердито муркнув.

— На цьому я закінчую лекцію «Образ кота в художній літературі». Чи будуть запитання?

Як і завжди на лекціях, запала тиша. Потім той котик, що сповіщав про лекцію, підняв лапку.

— Будь ласка! — сказав я.

— Чи не могли б ви нам розповісти про ваші героїчні дії минулої ночі?

Я засоромився і відповів коротко:

— Те, що я зробив сьогодні вночі,— обов'язок кожного. Як я міг сидіти склавши лапки, коли готувався злочин?

Моя скромність сподобалась всім, і мене ще раз нагородили оплесками. Щоб побороти ніяковість, я знову загадав ставити запитання.

— Що таке романтик? — спитало те худе кошеня, що весь час дивилося на мене скептично.

Я на хвилину замислився, шукаючи точне формулювання.

— Романтик — це той, хто схильний ідеалізувати людей, життя, хто мріє про щось незвичайне, про подвиги, про самопожертву.

Навколо загаласували, а якесь кошеня писнуло:

— А як ставляться романтики до праці?

— Працюють краще за інших! — твердо відповів я.

— А наш «романтик»,— кивнула літня кішка на кошеня з підстриженими вусами і брудним підборіддям,— каже, що праця принижує живу істоту, і тому відмовляється не лише ловити мишей, а навіть учитися полювати. Він і вуса підстриг, щоб його не заставляли ловити мишей!

— Тоді він не романтик, а звичайний трутень і паразит,— сказав я.

— Правильно! — загула аудиторія.

— Дозвольте! — промовило кошеня-стиляга. — Я недавно читав роман, в якому письменник малює юнака-романтика. Цей романтик грає на більярді, причому на гроші, не хоче вчитися, не хоче працювати і тікає від московського буденного життя на курорт. А я теж мрію навчитися грати на більярді, то чому я не романтик? Я глянув на стилягу.

— Письменник не викінчив образу свою «романтика». Треба, щоб його герой, крім усього іншого, ще й не витирав очей, коли вони закисають.

Мої слова поглинув регіт, і знищене кошеня-стиляга шмигнуло від сорому у бур'ян.

— Ще є запитання?

— Скажіть, бог є? — несподівано спитала стара кішка.

— Бога нема! — відповів я категорично.

— Але ж люди вірять у бога? — стояла на своєму кішка.

— А ви особисто вірите в бога? — спитав я її в свою чергу.

— Вірю!— твердо відповіла вона.

Гомін присутніх засвідчив, що вірить не лише вона, а й ще дехто. Це мене стурбувало. Доведеться докласти чималенько праці, щоб прояснити свідомість цих нещасних. Але ж відсіч темряві треба було давати зараз, негайно. Для мене особисто проблеми бога не існувало. Я систематично дивився телевізор і слухав усі антирелігійні лекції, отже, був на рівні сучасної науки. Але як довести цій старій дурепі, що вона помиляється, вірячи в бога?

— Добре! — сказав я.— Ви вірите в бога, а як ви вважаєте — бог один і в котів, і в людей?